Біблія як пам’ятка духовної культури

віру в неперевершені людські можливості. Діалогічне відштовхування від Біблії ми знаходимо і в поезії наступних періодів, але помічаємо, що сили в ній набирають уже драматичні та трагічні обертони, особливо ж у творах так званого чорнобильського циклу. Ось як докорінно переосмислюється поняття раю, що став від смертоносної чорнобильської радіації пеклом, у вірші О. Пахльовської “Сучасне дерево пізнання”:

 . . . Тут по траві не пройдеш босоніж.

І Єва плаче — яблука достигли ж!

А Змій стурбований шипить:

— Не їж-ж-ж!

Бо істину пізнати вже не встигнеш-ш-ш. . .

 Навіть побіжний погляд на еволюцію найпоширенішого біблійного сюжету засвідчує багатство і неоднозначність різних інтерпретацій, у світлі яких виразніше проступає суспільна оцінка ролі жінки, матері на різних етапах історичного розвитку, за якою можна судити про духовний статус, моральне здоров’я і рівень культури суспільства. Біблійні мотиви, як ми можемо пересвідчитись, звернувшись і до інших сюжетів та їх художніх трактувань, не лише збагачують образність, поглиблюють підтекст творів, а й постають морально-етичним стимулом для осмислення найболючіших проблем. Значної еволюції зазнав і образ райського саду, який віддавна став поетичною алегорією. Смислове навантаження цього образу теж неоднозначне. Щоб переконатись у цьому, звернімось до поетичної збірки Григорія Сковороди “Сад божественних пісень” та вчитаймось у сторінки роману Івана Багряного “Сад Гетсиманський”. Побачимо багатство і глибину відмінних від первісного значення переосмислень поняття раю, яке в перекладі з грецької означає “Закритий сад”. Розміщувався він на землі, в країні Едем

Едем — означає: приємний, ніжний, делікатний.

Біблійний сюжет про блудного сина користувався величезною популярністю і серед художників голландської школи живопису. Прикладом може бути репродукція картини Рембрандта “Повернення блудного сина”, представлена на нашій виставці.

А якщо уважніше придивитися і до робіт італійського художника Сальвадора Роза, і до праці Рембрандта, і до серії картин Т. Шевченка, помітимо відступ від первісного змісту притчі про блудного сина. Ця притча потрапила на нашу землю ще в часи Київської Русі у складі Євангелія від Луки у рукописних списках. Протягом ряду століть відбувалася складна трансформація канонічного сюжету. Це простежив письменник Валерій Шевчук, виявивши у ряді творів чимало глибоко індивідуальних розробок теми життя людини, яка, вирвавшись із дому, живе безтурботно, весело, та згодом, зазнавши страждань та скрути, туги за рідним краєм, повертається до батька і старшого брата. Традиційною була подача незмінного тексту цієї притчі, а нового змісту художньому творові надавало оригінальне авторське тлумачення. Образи притчі уже тоді сприймалися символічно: батьком вважалася церква, а блудним сином — відщепенець від неї. Поети та письменники XVI–XVII ст. не тільки по-новому тлумачать притчу про блудного сина, а й створюють на її основі нові твори. Наприклад, Іван Вишенський у своєму “Позорищі мисленному” зображує блудного сина позитивним героєм, а брата-домочадця — негативним. Письменник-полеміст, сам вигнанець, не приховує свого співчуття до блудного сина. Він наділяє його місією заступника рідної землі перед Богом — тут ми угадуємо автобіографічний мотив, який пов’язує долю героя з долею самого автора. Повернення блудного сина до рідної домівки Вишенський взагалі опускає. Тільки один мотив з притчі розробляє і письменник-проповідник Антоній Ради-виловський у творі “Огородок Марії-Богородиці”, створюючи історію, відмінну

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні