Біблія як пам’ятка духовної культури

від канонічної. А Симеон Полоцький у п’єсі “Історія, чи Дія євангельської притчі про блудного сина, творена в літо від Р. Х. 1685” не тільки докладно розробляє біблійну тему, а й супроводжує свій твір циклом гравюр. Від імені блудного сина веде розповідь поет XVII ст. Ілля Бачин-ський у “Пісні світовій”. На основі притчі про блудного сина в ній народжується сирітська тема, надзвичайно популярна у давній поезії, згодом — у творах Т. Шевченка.

Історією про блудного сина цікавився і Г. Сковорода, який сам провів своє життя в мандрах. Звернімося хоча б до його байки “Про безногого і сліпого” із “Розмови п’яти подорожніх про істинне щастя в житті”, щоб переконатись, наскільки оригінальною є переробка первісного сюжету: в мандри вирушає не один, а два сини. Тяжко покалічені життєвими пригодами, вони рятують один одного: сліпий бере на плечі безногого і обидва сини повертаються в обійми свого батька. Найбільшу ж кількість розробок цього сюжету в українській літературі залишив Т. Шевченко, у якого тема відходу з рідного краю і повернення до нього, тема пригод на чужині блукальця, тема каяття й повернення — одна з наскрізних у поезії. Мотиви життя людини, що силою різних обставин була викинута з рідного краю, з отчого дому, розробляються Шевченком у певній залежності від поворотів його власної долі. Так, вони стають домінуючими у ранній творчості поета, посідають значне місце і в час важкої для Шевченка осені 1845 р. , і в час ув’язнення та роки заслання

З гіркотою і болем говорить поет про свою самотність у вірші “Вітре буйний, вітре буйний”, у творі “На вічну пам’ять Котляревському”, у відомій поезії, яку ви знаєте з дитинства як пісню “Думи мої, думи мої”, у заспіві до “Мар’яни-черниці”, що вражає образом перекотиполя, з яким асоціюється доля вигнанця:

 Коли нема щастя, нема талану,

Нема кого й кинуть, ніхто не згадає,

Не скаже хоть на сміх: “Нехай спочиває,

Тілько його й долі, що рано заснув”.

 Особливо своєрідно тема блукальця розвинута в поемі “Тризна”, написаній російською мовою. Перечитайте цей прекрасний твір, і ви дізнаєтесь, якої “страшної, святої” драми зазнає її герой, бажаючи стати для рідного краю пророком, прагнучи допомогти рідній землі і гинучи далеко від неї, в муках і каятті, яке приходить до нього, як і до блудного сина з євангельської притчі. Самостійно ви опрацюєте і названі твори, і умовно визначену групу наступних творів (“Сон”, “Кавказ”, “Саул”, “Не нарікаю я на Бога”), у яких Кобзар звертається до іншої євангелійної притчі — про сіяча (Євангелія за Матвієм, за Лукою). Ця притча користується великою популярністю в українських письменників, що пояснюється просвітительським призначенням красного письменства, прагненням митців слова показати своєму народові його життя в усій повноті й протиріччях, пробудити свідомість народу, як це бачимо у творах Ю. Федьковича (“Нива”, “Дикі думи”, “Думи мої, діти мої”), М. Старицького (“На Новий рік”, “Нива”), В. Самійленка (“Ой добрий я сіяч, нівроку!. . ”), І. Франка (“Гріє сонечко!. . ”, “Ходить туча по голій горі”) тощо. “Сівачем зерен плодючих” називає Іван Франко Михайла Павлика у вірші “На смерть М. Павлика. Дня 26 січня 1915 р. ”, змальовуючи в алегоричному образі сіяча відомого просвітителя,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні