Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях

style="text-align: · важкі хронічні захворювання чи інвалідність у членів домогосподарства;

· житло без водопостачання, каналізації, комунальних послуг;

·неможливість придбати основну побутову техніку (холодильник, телевізор, праска, пральна машина);

· у домогосподарстві немає нерухомості, яку можна продати чи здати в оренду.

На нашу думку, такий перелік не можна вважати вдалим. До „офіційного кошика” мають обов’язково входити вітаміни, м’ясо, риба, яйця та інші необхідні для організму людини продукти. Троє дітей у сім’ї не може вважатися ознакою бідності: незаможні молоді сім’ї іноді взагалі не дозволяють собі мати дітей, тоді як забезпечені можуть мати і трьох, і більше. (Ще Т. Мальтус зауважував, що майже у всіх країнах для найнижчого класу існує межа зубожіння, „за якою припиняються шлюби та продовження роду” [3, с. 94]). Те, що людина не має пральної машини, нерухомості, яку можна здати в оренду чи продати, також не може бути достатнім критерієм бідності і т. д.

Деякі вчені, зокрема О. Льюіс, виокремлюють риси, притаманні бідним: слабка участь і критична установка щодо суспільних інститутів – державних структур, політичних партій, релігії, шлюбу; мінімальний рівень організованості поза межами сім’ї; життя без дитинства; переважання таких установок, як безпомічність, залежність, принизливе становище, низька мотивація до праці, невміння планувати тощо. Ці установки, на думку О. Льюіса, ніби фіксують бідність і роблять її подолання неминучим [36, р. 49 – 53].

Світовий досвід свідчить, що тягар бідності найбільше тисне на плечі певних соціальних груп. При цьому самі бідні не є однорідною групою: хронічна бідність найчастіше спостерігається серед маргіналів; погранична бідність є переважно випадковою – наприклад, бідність тимчасово безробітних тощо. Прикметно, що третина бідноти живе в сільській місцевості. Але останнім часом бідність швидко урбанізується

Бідність має і гендерний характер: жінки перебувають у гіршому становищі, ніж чоловіки. В незаможних сім’ях їм випадає більше роботи. Вони менш освічені та мають обмеженіший доступ до престижних, високооплачуваних видів діяльності. Бідність характерна також для представників певних етнічних груп і національних меншин.

Дослідження О. Льюіса, В. Бойкова [37; 38] зафіксували кореляцію між тривалим погіршенням умов життя та зниженням у багатьох осіб соціальних і матеріальних потреб, цілеспрямованості, трудової активності тощо. Для таких людей характерне „життя одним днем”, орієнтація на примітивне виживання. Це підтверджують також дослідження К. Муздибаєва [39].

ООН визначає чотири основні прояви бідності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) вилучення з суспільного життя [40, р. 5].

Бідність також розрізняється як за стандартами цивілізації в цілому (стосовно певного періоду), так і за стандартами конкретної країни. Першим типом бідності охоплене майже все населення „третього світу”. Бідність за стандартами певної країни існує скрізь.

Виділяються й такі форми бідності, як об’єктивна і суб’єктивна, абсолютна і відносна, тимчасова, застійна, прихована тощо.

Об’єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу чи доступу до суспільних благ на основі легітимних рішень і законодавства. Суб’єктивна, навпаки, визначається на базі особистих оцінок. Останнім

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні