Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях

часом вона все більше привертає увагу дослідників.

Слід зазначити, що почуття бідності виникає в індивідів найчастіше не в результаті її співставлення з абсолютними показниками, а через порівняння власних можливостей зі стандартами споживання інших людей або зі своїми можливостями в минулому. Нині, в умовах поглиблення майнового розшарування, вважати себе бідною за подібними оцінками може переважна більшість населення України: у порівнянні з кількома відсотками найзаможніших всі інші наші громадяни – бідні. Але якщо згадати повоєнні роки, то люди тоді відчували себе менш бідними, хоча в дійсності були значно біднішими, ніж нині.

Поєднання даних об’єктивної та суб’єктивної бідності – продуктивний підхід, який ще чекає свого визнання серед науковців і практиків державного управління, оскільки містить інформацію щодо соціального самопочуття та соціальної напруги в суспільстві.

Прихована бідність, це, по суті, нереєстрована, нефіксована бідність. Справа в тому, що багато бідних не звертається по допомогу чи субсидії, не виявляє себе як таких через низку причин (непоінформованість, гордість, самовідсів тощо).

За тривалістю бідність може бути тимчасовою або застійною. Застійна бідність часто призводить до тяжких наслідків – маргіналізації, проблем зі здоров’ям, передчасної смерті. Помічено, що цей тип бідності здатний самовідтворюватися. Так, діти, що народилися у застійній бідності здебільш ніколи не стають успішними, заможними чи принаймні забезпеченими.

С. Ровентрі запропонував визначення первинної і вторинної бідності: первинна включає сім’ї з недостатніми засобами для задоволення основних потреб навіть при оптимальному використанні коштів, а вторинна викликається неоптимальною структурою витрат домогосподарства (купівля дорогих речей, сплата фінансового відшкодування, пияцтво тощо). Вчений пов’язував бідність з рівнем зарплатні, безробіттям, житловими умовами.

В цілому будь-які концепції, визначення, класифікації проявів бідності мають свої вади. Їх недосконалість спричиняє дискусії щодо доцільності обрання тієї чи іншої моделі бідності для використання в доктрині соціальної політики

Кожна країна, виходячи з власних міркувань, а також з урахуванням економічних можливостей обирає певний варіант.

На нашу думку, відносна концепція бідності хоча й ліберальніша, але за умов її застосування бідність усунути неможливо, оскільки її межа постійно підвищуватиметься. В реальності відносна бідність, за визначенням, існує в будь-якому суспільстві. Ми поділяємо також думку О. Кангаса та В. -М. Рітакалліо, які зауважують, що коли зосереджуватися на якомусь одному вимірі бідності, то можна втратити багато цінної інформації [41, с. 21]. Тож вважаємо, що бідність не можна визначати тільки в рамках абсолютної чи відносної концепції. З одного боку, бідність має абсолютну сутність – голод і нужденність. З іншого – вона залежить і від стандартів життя суспільства, а нужденність у кожному суспільстві має свої межі та особливості. Тому видається доцільним поєднувати обидві концепції.

Узагальнення існуючих підходів і численних визначень бідності дає авторові підстави запропонувати таке визначення цього поняття: „Бідність – це відсутність ресурсів чи їх недостатній обсяг, що призводить до виникнення цілої системи обмежень у різних сферах повсякденного життя людей”.

Багатство також може бути як об’єктивним, так і суб’єктивним. У першому випадку багатими можна вважати всіх, хто одержує доходи вище певного рівня. У другому – всіх, хто має більші доходи, більший доступ до життєвих благ порівняно із

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні