Бідність в Україні - оцінки, наслідки, специфіка характеристик в монофункціональних містах

частки з власного городу (саду, дачної ділянки) була в північному і центральному регіоні. На частку продукції з власного городу (саду, дачної ділянки) в загальному споживанні домогосподарств в монофункціональних містах в цілому по країні до 30% припадало 46,6% оцінок експертів, 30-50% - 28,3%, 50% і більше - 25,1% оцінок експертів. Якщо на частку продукції з власного городу (саду, дачної ділянки) в загальному споживанні домогосподарств в монофункціональних містах до 30% в Донбасі припадало 50,9% оцінок експертів, то в центральному і північному регіоні – 37%, в південному регіоні – 37,5%. Порівняно з іншими регіонами, в яких питома вага оцінок експертів частки продукції з власного городу (саду, дачної ділянки) в загальному споживанні домогосподарств 50% і більше, не перевищувала 30%, то в південному і центральному регіоні значення даного показника було більшим, ніж 40%.  

   Заперечення можливості рівності населення з точки зору матеріального добробуту є ні чим іншим, як визнанням законного характеру бідності [9, c. 161]. Необхідність вирішення протиріччя між пріоритетним характером людського капіталу і відносним відставанням умов його відтворення змінило відношення до проблеми абсолютної бідності, яка виступала гальмом вирішення даного протиріччя. Зняття з порядку денного проблеми абсолютної бідності сусіднічало  з загостренням проблеми відносною бідності: на фоні підвищення добробуту темпи росту доходів окремих соціальних груп істотно різняться. Бідність як нездатність підтримувати прийнятливий рівень життя має місце в кожній країні. При всіх обставинах 18% населення країн ЄС (у ЄС особа вважається бідною, якщо її прибутки не перевищують 60% середнього доходу в країні) балансує на межі злиднів; цей показник коливається в діапазоні від 8% у Данії до 22% у Греції. В Норвегії, яка в 2003 р. зайняла перше місце за показниками якості життя в світі, частка бідних (у кого доход менше половини середнього по країні – 30 тис

доларів у рік) складала 4,3%. Навіть в Швейцарії так звані працюючі бідні складають 250 тис. при населенні 7 млн. чол. Більше того, існує культура бідності, носіями якої виступають ті, хто не бажає працювати, їх в суспільстві – 3-4% (3% населення України жебракує) [10, c. 103]. У Великобританії Законами “Про бідність” від 1834 р. на відміну від “гідних бідних” (чесних, працьовитих людей у фатально нещасливих життєвих та історичних обставинах) виділялися “негідні бідні” (нероби, базіки, ледарі, п’яниці).

  В Україні на початку реформ, в часі поєднаних з становленням незалежності, бідності не приділяли значної уваги. Вважалось, що реформи, якщо і призведуть до зростання прошарку бідних, то тільки на першій стадії. В подальшому нові виробничі відносини, високий рівень освіти населення в умовах широких можливостей його реалізації зумовлять високі темпи економічного росту і, як наслідок, переборення бідності, наближення її характеристик до тих, що мають місце в середньо розвинених країнах Європи.

   Як соціальний феномен бідність є антитезою багатства (бідних немає там, де немає багатих), тому її масштаби в Україні, яку немає підстав відносити до бідних країн, можуть бути виміряні на основі співставлення багатства і бідності. Показники нерівності доходів реалізують свій потенціал перш за все в динамічних співставленнях: ситуація, при якій зростання нерівності доходів відбувається при одночасному зростанні чисельності бідних, оцінюється як більш несприятлива порівняно з ситуацією

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні