Бідність в Україні - оцінки, наслідки, специфіка характеристик в монофункціональних містах

таких перепон значно менше, про що свідчать проведені дослідження, зокрема в Росії [20, c. 157]. Велика частка бідних в складі населення не може не призвести до змін в структурі злочинності, в якій зростає питома вага корисних злочинів. При цьому переважна частина корисних злочинів припадає якраз на “бідну злочинність” – крадіжки з метою забезпеченості фізичного виживання.     

  Саме по собі зростання обсягів виробництва, валового внутрішнього продукту в цілому без задіяння перерозподільних механізмів не забезпечує вирішення проблеми злиденності та бідності. Кращою формою такого перерозподільного механізму є програми боротьби з бідністю. В Україні наявне законодавче поле боротьби з бідністю обмежує конкретні заходи зниженням масштабів бідності та злиденності, на кардинальне вирішення проблеми (переборення зубожіння і зниження масштабів бідності до мінімально допустимих розмірів) воно не направлено. Боротьба з бідністю, що мала місце до цього часу, була показною. Про це свідчить, зокрема, акцент навіть в наукових публікаціях на найменших досягненнях при затушуванні загальної практично незмінної несприятливої ситуації. Показна боротьба з бідністю, що швидше нагадує компанійщину, апріорі не може не закінчитися нічим. Недаром вказувалося, що “є Комплексна програма Стратегії подолання бідності, затверджена Указом Президента України від 15 серпня 2002 р. № 637, але ж у нас такі укази видаються, щоб показати – ну от, мовляв, ми на рівні Президента турбуємося. А далі цей Указ десь “завис” – що з ним робиться, як він виконується… Всім це байдуже” [21, c

13]. В Росії, де спеціальних програм переборення бідності не розробляється, як досягнення вже трактується те, що в Україні програма боротьби з низьким рівнем життя визначена як боротьба саме з злиденністю. Відсутність програм переборення бідності в Росії пояснюється тим, що боротьба з бідністю оцінюється як нескладна справа (такі програми розробляються лише в 43 країнах), на вирішення проблем бідності направлено більшість заходів соціально-економічної політики, а масштаби бідності свідчать про успішність здійснюваних реформ. Для переборення зубожіння і суттєве зниження масштабів бідності необхідні не тільки інші, на порядок вищі, обсяги допомоги бідним, але й інституційні економічні зміни, направлені на більш повне використання для цих цілей наявного потенціалу як держави, так і населення.

     Розгляд як ядра соціальної політики в Україні боротьби з бідністю аж ніяк не зводить першу до  боротьби з бідністю. Соціальна політика має охоплювати широкий спектр заходів соціального змісту, які визначають становище індивіда в суспільстві і безпосередньо на виробництві. Без трансформації програми боротьби з бідністю на програму активізації виробничої діяльності, боротьби з безробіттям, стимулювання зайнятості перебороти бідність неможливо.

Висновки

 Визначення рівня бідності є досить складною економіко-статистичною задачею. В Україні до загальних труднощів конституювання соціально-економічної категорії бідність, розробки її методичного апарату додаються труднощі, зумовлені політизацією. В статті зроблена спроба критичного аналізу наявних оцінок і розрахунків рівня бідності в Україні. Для конкретизації оцінок рівня бідності використані матеріали проведеного Національним інститутом проблем міжнародної безпеки експертного обстеження з питань оцінки гостроти соціально-економічних проблем населених пунктів, створених на базі містоутворюючих підприємств. Багато уваги приділено відмінностям в рівні і структурах бідності як в основних адміністративно-територіальних одиницях, так і регіонах концентрації монофункціональних міст. Переважна більшість підходів до визначення міри бідності в Україні переслідувала ціль заниження

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні