Біографія Миколи Міхновського

МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ

19 лютого 1900 р. громадськість Полтави відзначала чергові Шевченківські роковини. Відбулися б вони, як зав­жди, якби на трибуну не вийшов імпозантний чоловік з охай­но підстриженими вусами, піднятими трохи вгору, і з гос­трою борідкою. Зовні в ньому не було нічого традиційно українського, але коли промовець заговорив, зал завмер.

«Не може бути ніякої боротьби українського народу в рамках існуючої Російської імперії,— заявив він. — Лише цілковите відокремлення України і створення могутньої держави від Карпат і до Кавказу необхідне нашій нації. Українцям не потрібна автономія з ласки Москви, а також федерація у складі Росії, їм потрібна повна незалежність. Україна має матеріальні й духовні сили бути самостійною. Україна для українців!»                                                        

Через кілька днів, 26 лютого, вже в Харкові той самий І оратор, місцевий адвокат Микола Іванович Міхновський, ви-1 голосив промову приблизно такого ж змісту. І знову для І присутніх вона була наче грім серед ясного неба.                

Народився він 1873 р. в родині священнослужителя І с. Турівка Прилуцького повіту, що на Чернігівщині. За-1 кінчивши там гімназію, продовжив навчання на юридичному! факультеті Київського університету св. Володимира. І М. Міхновський не лише вивчав право, а й став активним! діячем міської патріотичної організації, її члени проповідували необхідність вільного розвитку української культури й І не торкалися політичних питань. Юнак одразу ж зрозумів, що йому не по дорозі з цими патріотами, бо він хотів бачити І Україну самостійною державою.                                           

1891 р. група молодих націоналістів створила Товариство І тарасівців. Ця організація, ідеологом якої був М. Міхновський,   боролася   як  проти   українофілів,   що  виступали   за І здійснення культурної революції в межах царської Росії, так і проти революціонерів, котрі висунули фантастичну ідею І всесвітнього соціалізму та  всеросійської революції,  внас­лідок чого, на їхню думку, свободу отримали б усі поневоле­ні імперією народи, зокрема український

                            

Організація майже не приховувала своєї діяльності й невдовзі була заборонена властями. Однак сам факт її забо­рони й пропаганда самостійницьких ідей привернули до] українського націоналізму чимало молодих патріотично на­строєних людей. Багато з них увійшли до заснованої на­прикінці 1899 р. в Харкові Революційної української партії (РУП).

У 1898 р. в житті М. Міхновського сталася особиста тра­гедія, яка багато в чому справила вплив на його світогляд. Працюючи після закінчення університету в одній з адво­катських контор, він закохався в дружину свого начальника. Наступного року разом з нею утік до Харкова і хотів од­ружитися. Але його батько, який був не лише палким українцем, а й вірним священнослужителем, рішуче висту­пив проти такого шлюбу (до того ж майбутня наречена була неукраїнкою). Міхновський так і не одружився. А після цьо­го все частіше говорив про «чужинців», рішуче виступав проти змішаних шлюбів.

Основні ідеї своїх промов на Шевченківських урочисто­стях 1900 р. в Полтаві та Харкові М. Міхновський виклав у брошурі «Самостійна Україна». Вона була першим видан­ням РУП, котре газета «Искра» назвала «дико шовіністич­ною брошурою».

Через якийсь час РУП відмежувалася від ідей М. Міхновського. 1902 р. група його прихильників відколола­ся від РУП і заснувала Українську народну партію (УНП). М. Міхновський

1 2 3 4