Біографія Миколи Міхновського

в місті | з'явилися прокламації, які намагалися виправдати цей ніко­му не потрібний акт вандалізму.

Після проголошення свобод царським маніфестом від 17 жовтня 1905 р. М. Міхновський бере участь у підготовці низки періодичних видань, зокрема україномовної газети «Хлібороб» — у Лубнах, а також «Запорожець» — у Кате­ринославі та «Сніп» і «Слобожанщина» — в Харкові. Восени 1905 р. журнал «Самостійна Україна», що знову почав вихо­дити у Львові, опублікував його проект конституції суверен­ної України, до якої мали увійти всі українські етнічні землі. Проект передбачав народовладдя, націоналізацію землі. Держава повинна була викуповувати її в українців і конфісковувати у чужинців. Цей «Основний закон самостійної України», як називала його сучасники, так і залишився на папері.

Невдовзі М. Міхновський, переглянувши деякі свої пог­ляди, зрозумів, що держава будується не лише інтелігента­ми, а й масами людей, які створюють матеріальні цінності. Він частіше виступав зі своїми ідеями перед трудівниками Слобожанщини й Донбасу.

Коли вибухнула 1-ша світова війна, його призвали до армії. Якийсь час перебував на Північному фронті, а напере­додні революційних подій 1917 р. перейшов як юрист у роз­порядження Київського військового окружного суду.

Повалення самодержавства М. Міхновський сприйняв як реальний шанс для створення суверенної і незалежної Укра­їни. Буваючи в казармах серед солдатів-українців, він за­кликав їх берегти народне добро, не допускати анархії в армії, формувати дисципліновані, боєздатні частини. Його заходами було створено Товариство полуботківців. А в червні 1917 р. М. Міхновський розробив план проголошення державної самостійності України.

Цим планом передбачалося, що 2-й Український полк ім. П. Полуботка захопить у Києві владу й передасть її Цен­тральній Раді

Остання буде змушена під тиском зброї про­голосити самостійну Українську державу, видворивши за її межі всіх представників Тимчасового уряду. Але ці лівацькі наміри М. Міхновського, його суперництво з С. Петлюрою за вплив на військо, небажання українських соціалістів чинити опір всеросійській революції, яка була метою їхньої бороть­би, призводять до конфлікту з Центральною Радою. Вона виставляє проти полуботківців добре озброєне військо й зри­ває наміри М. Міхновського здійснити переворот в Україні. Щоб запобігти братовбивству, частини, які підтримували його, залишають Київ, а потім вирушають на фронт

На Румунський фронт потрапляє й М. Міхновський, при­гнічений тим, що в найсприятливіший момент історії самі ж українці перешкодили йому реалізувати мрію свого жит­тя — створити незалежну Україну.

Невдовзі фронт остаточно розвалився, й М. Міхновський повернувся на Прилуччину.

Події в Україні розгорталися з калейдоскопічною швид­кістю. Наприкінці квітня 1918 р. Центральну Раду змінив Уряд гетьмана П. Скоропадського. Прикутого ревматизмом До ліжка М. Міхновського привезли на автомобілі до столиці й запропонували високу посаду — міністра внутрішніх справ. Але він відмовився, бо, як зазначали його близькі друзі, прагнув не посад і чинів, а незалежності України. Зго­дом так само відмовився від посади «бунчужного товари­ша», тобто радника гетьмана.

Під час громадянської війни М. Міхновський кілька разів опинявся на території, контрольованій більшовиками. В Кре­менчуці його заарештували, але невдовзі відпустили під наг­ляд ЧК. У травні 1919 р. спалахнуло повстання Н. Григор'єва, колишнього комбрига Червоної армії, який свого часу звільнив М. Міхновського з-під опіки чекістів і відправив

1 2 3 4