Біографія і творча спадщина історика Олександра Матвійовича Лазаревського

рівні, який відповідав вимогам до археографічних видань другої половини ХІХ ст. Документи, що увійшли до нього, становлять неабияку цінність для дослідників процесу розширення приватного землеволодіння і допомагають з`ясувати методи, з допомогою яких українська шляхта та козацька старшина в другій половині XVII ст. збільшувала свої маєтності.

За своїм змістом та інформаційними можливостями подібна до попередньої інша археографічна публікація О. Лазаревського "Акты по истории монастырского землевладения в Малороссии (1636–1730 гг. )". У передмові вчений зупинився на історії накопичення монастирями своїх земельних маєтностей, підкресливши, що вони прохали буквально кожного наступного гетьмана видати їм черговий універсал з підтвердженням їх прав на маєтності, але в ці документи попередньо самовільно вписували нові землі. Окрім того, монастирі часто розширювали свої маєтності за рахунок скупівлі та "займанщини". Захоплюючи вільні землі, ченці нерідко викликали обурення й протидію з боку жителів містечок та сіл. Тут О. Лазаревський також коротко виклав зміст документів, які увійшли до збірки, наголосивши, що вони "представляют немало любопытных фактов из истории монастырского землевладения". В археографічній легенді вчений також зазначив, що всі документи передруковані ним з копій, які зберігаються в його особистому архіві. Джерела, які увійшли до публікації, були розбиті О. Лазаревським на п`ять окремих розділів (рубрик) і розміщені в кожному з них за хронологічним принципом. Заголовки до них складені автором публікації, ним також було подано пояснення та коментарі до всіх документів. Перший розділ склали 8 поземельних актів, які стосувалися Батуринського Крупецького монастиря за 1636–1668 рр. Серед низ 3 універсали Б. Хмельницького, за якими підтверджувалися права монастиря на маєтності та жалувалися нові землі, а також універсали аналогічного змісту гетьманів І. Виговського, Ю. Хмельницького та І. Брюховецького, підтверджувальна грамота Ю. Оссолінського та лист полковника Г

Гуляницького на право володіння млином. Цікаво, що практично в кожному наступному універсалі згадуються нові маєтності монастиря, які не зафіксовані в попередніх актах, що свідчить про методи, за допомогою яких набувалися ці землі. Другий розділ склали акти на земельні володіння Новомлинського жіночого монастиря за 1657–1688 рр. Всього таких документів 5: дарчий акт шляхтича К. Силича за 1657 р. , грамота архієпископа Д. Балабана на охорону від посягань на монастирську власність, універсали гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича та І. Мазепи. З цих документів щоправда не зовсім зрозуміло, коли і за яких обставин монастир привласнив окремі маєтності, права на володіння якими згодом підтверджувалися гетьманськими універсалами, однак, цілком очевидно, що їх присвоєння навряд чи було законним. У двох наступних розділах О. М. Лазаревський опублікував уривки слідства у справі про спірні землі між Батуринським та Новомлинським монастирями (1730 р. ) та документи з приводу сутички між жителями містечка Сосниці із Спаським Новгород-Сіверським монастирем за земельні маєтності. Нарешті в останньому розділі публікації вміщено свідчення жителів с. Сорокошичів про належність навколишніх земельних маєтностей для врегулювання поземельних протирічь між Києво-Печерською Лаврою та Києво-Братським монастирем (1704 р. ) Тут є цікаві подробиці про життя та побут українського народу на початку XVIIIст. , подано факти з історії заселення українських земель та заснування окремих сіл і містечок.

У цілому, на наш погляд, значення опублікованих О. М. Лазаревським актових джерел з історії світського та монастирського землеволодіння в Лівобережній Україні XVII–початку XVIII ст. полягає в тому, що вони дають можливість з`ясувати окремі правові аспекти, на яких вони базувалися, а також охарактеризувати окремі аспекти, на яких базувався суспільно-економічний устрій

1 2 3 4 5 6 7 8 9