Біологічна етика

поняття «підкорення природи», «боротьба з природою», «корисність» чи «некорисність» для людей фрагментів природи або окремих представників флори чи фауни є некоректними. На заміну їм з'являється поняття «взаємодія з природою». Тут протиставлення людини і природи хоча й не долається повністю, проте істотно пом'якшується. Природа стає своєрідною ланкою, яка зв'язує людину з людиною. Дедалі відчутнішою є тенденція традиційну опозицію «природа — людина» тлумачити не як протиставлення, а як спів-буття (со-бытие). Аби не знехтувати своєю природною сутністю, необхідно культивувати в собі відчуття єдності з життям, повагу до нього в усіх його проявах та прагнення повніше зрозуміти природу. Остання мусить розглядатися як повноправний суб'єкт взаємовідносин із суспільством. Якщо ми не навчимося берегти природу та екологічно грамотно взаємодіяти з нею, то будемо приречені на неминучу загибель. У звіті Всесвітньої комісії з навколишнього середовища та розвитку ООН «Наше спільне майбутнє» зазначається, що економіка повинна задовольняти потреби і законні бажання людей, але її розвиток мусить вписуватися в межі екологічних можливостей планети [12]. Такий підхід безпрецедентно актуалізує моральнісні аспекти взаємодії людини та природи і водночас зумовлює розширення дослідницької ниви сучасної етики.

Загалом же сучасна біоетика інтегрує в єдине концептуальне ціле елементи класичної етики та новітні тенденції, ініційовані екологією, медичною деонтологією і бурхливим розвитком біотехнологій. Складність біоетичного дискурсу, крім усього іншого, спричинюється необхідністю інтеграції та поєднання природничо-наукової та соціогуманітарної культури

Щодо цього досить влучно висловився В. Хесле: «Людина, яка нічого не розуміє в хімії й біології, навряд чи може сьогодні сказати щось суттєве відносно нагальних конкретних етичних проблем, навіть у випадку, якщо вона оволоділа всією етичною традицією від Платона до Шеллера» [13]. Тут ми маємо справу з органічним поєднанням роз'єднаних і на сьогодні фундаментальних аспектів сучасного наукового дискурсу: природознавства та гуманітарії. Прикметним у цьому відношенні є те, що головним завданням реконструкції філософії Джон Дьюї вважає наближення моралі, яка спирається на традиційні інституціальні звичаї, до наукового аналізу і критики. «Коли наукова свідомість повністю дозріє до усвідомлення гуманістичних цінностей, буде порушений найбільший дуалізм, який нині обтяжує людство: розрив між матеріальним, механічним і науковим, з одного боку, і моральним та ідеальним, з другого». В цьому аспекті етика не є «каталогом дій або набором правил, що ними можна користуватися як медичним чи кулінарним рецептами. Потреба в моралі — це потреба в особливих методах дослідження й винаходу» [1].

Біологічна етика стає важливим компонентом етико-духовних підвалин людської цивілізації. Її проблеми відзначаються безпрецедентною складністю та неоднозначністю, потребують від дослідників високого професіоналізму, розвиненого відчуття міри і такту, граничної вимогливості до себе та відповідальності. Як наголошується у «Всезагальній декларації про геном людини і про права людини», прийнятій Генеральною конференцією ЮНЕСКО у листопаді 1997 р. , відповідальність, що є невід'ємною частиною наукових працівників — в тому числі вимогливість, обережність, інтелектуальна чесність й неупередженість як при проведенні наукових досліджень, так і при представленні й використанні їх результатів, повинна бути предметом особливої уваги, коли йдеться про дослідження, що стосуються генома людини, з урахуванням їх етичних та соціальних наслідків. Особи, які у державному і приватному секторах ухвалюють політичні рішення в науковій галузі, також несуть особливу відповідальність у цьому відношенні.

Якщо проаналізувати лише медико-біологічний зріз

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10