Бісероплетіння

План 

Виникнення та розвиток бісероплетіння.  

Техніки виконання бісероплетіння та їх регіональні особливості 

Орнаменти бісероплетіння.


Виникнення та розвиток бісероплетіння

Люди вважають, що бісер – це невеличкі або малюсінькі (найчастіше скляні) бусинки з наскрізними отворами, крізь які їх можна нанизувати на дротик, нитку або волосину. Використовуючи бісер, можна створювати всілякі кольє й намиста, браслети й каблучки, амулети й предмети домашнього побуту; ним прикрашають головні убори й одяг (включаючи царський й патріарший (тобто верховного духівництва)), роблять іграшки й сувеніри, оздоблюють картини й ікони, а на початку ХХІ століття з бісеру був створений навіть цілий садок натуральної величини.

Отже, за всіх часів люди високо цінували видатні зовнішні якості бісеру. Усі бачили, що бісер – це дуже гарний, міцний і стійкий матеріал. Тобто: він не псується від часу, як тканина: шовк або вовна, не занадто чутливий до світла, тобто не вигорає так сильно, як папір, тканина або фарба, і не ламається, якщо, звичайно, не пасти на бісерних виробах коней або слоників.

А почалося все зі звичайних великих скляних бусинок. Як тільки людство відкрило рецепт виготовлення скла, майстри й майстрині різних народів стали розшивати бусинками одяг і робити з них прикраси. Згодом технологія виготовлення бусин ускладнювалася, дозволяючи робити бісеринки усе дрібнішими й дрібнішими. Бісеринки-крихітки з'явилися в епоху розквіту славетних венеціанських майстерень. Тоді вони досягли такої витонченості, що на кращих стародавніх вишивках ряд бісеринок, що нашивалися на полотно, виявлявся рівним товщині ниточок цього полотна[3, с 26].

Так само виготовлявся й стеклярус, тільки його, на відміну від бісеру, нарізали не дрібно, а залишали скляною трубочкою довжиною три й більше міліметри.

Вчені вважають, що перші бусини вигадали первісні люди багато тисячоліть тому

Свої перші прикраси або обереги вони робили із мушлів молюсків, зубів і кісток тварин, переможених на полюванні, різноманітних камінчиків, перлин, кругляшків із глини, насіння рослин – чим не бусинки? Усе це нанизувалося на волосся коня або мамонта, міцні травинки або інші природні волокна. . .

Отже, батьківщиною бісеру прийнято вважати Древній Єгипет, де протягом багатьох сторіч із непрозорого скла виготовляли штучні бусинки. По-арабськи вони називалися "бусра" (у множині "бусер"), звідси й з'явилася його нинішня назва.

Відомо, що вже біля п'яти тисяч років тому серед єгиптян було багато видатних майстрів, які зуміли подружитися з каменем і розгадати безліч його секретів. Вони займалися огранюванням, поліруванням і свердлінням аметисту, гранату й інших каменів. Це заняття стало дуже популярним не тільки в Єгипті, але й ще в одній колисці людської цивілізації – Месопотамії. Тут ляпіс-лазур (як називали лазурит) перероблявся в бусинки круглої й циліндричної форми. Тоді ж став відомий і бісер з обпаленого піску, що вироблявся з добавками жирної глини. Такому прадідові сучасного бісеру дали назву "фаянсовий". Власники прикрас із такого бісеру були щасливіші не менш, ніж сучасні модниці. Втім, більшу частину дорогоцінних бісеринок люди присвячували все-таки богам, яких у древньому пантеоні налічувалася не одна сотня.

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи