Богдан-Ігор Антонич

рудого порохна й рябої мерви.

І пасма вулиць сплетені, мов нерви,

і клуня в сірих темрявах містках.

Ці мотиви знайшли своє продовження й розвиток в інших творах поета.

Другу збірку «Велика гармонія» поет не опублікував. Поезії з неї друкувалися лише на сторінках журналу «Дивосвіт».

Після виходу збірки «Привітання життя» Б. -І. Антонич пережив період філософських сумнівів і душевних болінь. Це підтверджують і поетичні рядки:

Лиш на власнім безумстві опертий,

Я бажав увесь шлях перейти тільки сам.

Без хитання в наближенні смерті

навіть небо відштовхував, п’яний життям.

А сьогодні я спілий, мов літом,

покінчив молодечі штукарства та герці,

погодився із Богом і світом

і знайшов досконалу гармонію в серці.

Поет наче замолює гріхи перед «своїм», християнським Богом за розкошування в такій любій для нього стихії міфологічного просвіту («мій перший вірш – мій перший гріх»). Слід зазначити, що змалечку Антонич ріс у релігійному оточенні й серед близьких йому людей проблеми сумнівів у вірі не існувало. Антонич розумів або принаймні відчував, що його релігійна лірика, римовані молитви, творені й записувані ним до майбутньої книжки «Велика гармонія», – це переважно переспіви й наслідування

«Велика гармонія» – збірка релігійної лірики. Ця книжка – наслідок класичного виховання молодої особи в звичайному священицькому середовищі. На мою думку: чи поет був незадоволений нею, чи вважав, що вона є його інтимною розмовою з Богом, таїною, яку не розголошують:

Молитва людська є, немов орел,

над хмари вилетить з землі порога,

аж задрижить, неначе перепел:

побачивши вогняне обличчя Бога.

Молодий поет прагнув не повторюватися, не переспівувати чужого, бажав перейти у свій же, але новіший поетичний світ». Вірш під назвою «Mater dolorosa» («Скорбна Мати») – це поезія про ніч після розп’яття Христа, ніч скорботи й безмежного жалю, найстрашнішу ніч для Марії, яка віддала на поталу світові Свого єдиного Сина, про нескінченне горе Матері, яка втратила свою рідну дитину, яку вона народила, любила та пестила все своє життя. . .

На мою думку, збірка «Привітання життя», як би підсумувала ранню творчість, час учнівства молодого поета, а наступна книжка «Три перстені» стала яскравим виявом, «вибухом» його обдаровання. Коло тем цієї збірки передусім визначила сама природа Лемківщини, нужденні умови життя селян, мистецька думка народу. Наскрізні мотиви-єдність людини і природи, поетичне мистецтво та його таємниці, провідні жанри-ліричні мініатюри, елегії, широкорядні балади. Як творець «фольклорних метаморфоз», Антонич використовує, по-своєму трактуючи художні образи нороднопоетичної творчості:

 Крилата скрипка на стіні,

 Червоний дзбан, квітчаста скриня,

 У скрипці творчості сплять вогні,

 Роса музична срібна й синя.

«Три перстені» – найзагадковіша поезія Антонича. У нього є кілька творів, де фігурує слово «перстень»: «Елегія про перстень ночі», «Елегія про перстень пісні», «Елегія про перстень кохання». Що ж символізують ці три перстені? Три світи – потойбічний, сучасний, майбутній? Три його імені – Богдан Ігор Антонич? А може, у вірші переосмислюється похоронний обряд: «квітчаста скриня» – домовина, «співний корінь» – ліричний герой, «п’янливе зілля», віск, свічі. Але твір не про смерть, а про те, що життя триває: життєствердні метафоричні образи засвідчують це: «зелені

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи