Бойові дії УПА

набув чинності.

Хоча цей договір укладався без участі представників населення українських територій, але з нього випливає, що Росія мовчазно згодилася, що плебісцит 1939 р. у Західній Україні був фікцією. А це означає, що українці Західної України до 5 лютого 1946 р. , навіть ті, яким видали радянські паспорти, громадянами СРСР не були, і ніяких зобов’язань перед урядом СРСР не мали і були вправі збройною силою чинити опір насильствам окупаційних радянських властей і її силових структур як негромадяни СРСР. І в цьому випадку вони були не бандитами, як їх трактували й досі намагаються трактувати антиукраїнські політичні кола, а учасниками бойових дій.

Вказаний в законі для ветеранів УПА реабілітаційний часовий термін “1941 — 1944 роки” має під собою не юридичну основу, а ідеологічну і пов’язаний не з правовим статусом населення Західної України, а з датою вступу в неї Червоної армії і початком бойових дій проти неї українських повстанців. Але Червона (радянська) армія не була українською урядовою армією. Присутність в її складі мільйонів силоміць і незаконно мобілізованих громадян УНР не свідчить про її український характер. Вона була російською армією, яка на своїх багнетах принесла не мир, а сталінські репресії. Тому боротьба проти неї була війною справедливою і правомірною, а ті, хто її вів, не бандити, як твердить і досі російська пропаганда, а комбатанти.

Згідно з IV Гаазькою конвенцією про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р. , а також Женевською конвенцію 1949 р. комбатанти – це ті, які ведуть під час війни бойові дії проти ворога

Вони не є кримінальними злочинцями.

Женевські конвенції 1949 р. поширюють закони і звичаї війни на “конфлікти, які не мають міжнародного характеру”, і вже тим самим узаконюють народну війну, допускають підпорядкування збройних сил уряду (або владі), не визнаному державою-окупантом. У Західній Україні таким не визнаним СРСР українським підпільним урядом була Українська Головна Визвольна Рада, створена в 1944 році, і якій підпорядковувалася УПА.

З погляду загальноприйнятих законів і звичаїв війни партизанський рух на окупованій агресором території є правомірним. Партизани є комбатантами. Партизанська війна є особливим видом народної війни і має справедливий характер. Для визнання в якості „воюючого” IV Гаазька конвенція вимагала від осіб зі складу партизанських сил, “відкрито носити зброю і дотримуватися законів і звичаїв війни”. Цим вимогам бійці УПА відповідали.

СРСР же положень міжнародного права не дотримувався, повністю ігнорував законний статус партизанського руху і всіх інших видів руху опору на окупованих ним територіях. Зате СРСР вимагав застосування права війни до власних партизанів, а також надавав значну воєнну і дипломатичну допомогу партизанам Туреччини, Китаю, Анголи, Мозамбіку і деяких інших країн. Таке ось комуністичне фарисейство.

Щоб позбавити УПА підтримки цивільного населення, СРСР порушував міжнародні конвенції, ним же підписані, і практикував у Західній Україні жорстоке поводження з місцевими жителями, катування, взяття заручників, посягання на людську гідність, засудження і застосування покарання без попереднього судового рішення, депортації на територію Росії в місця з суворими кліматичними і побутовими умовами. Усе це робилося руками працівників каральних органів, які зараз користуються захистом згаданого Закону України, а також

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні