Брайчевський Михайло Юліанович

Брайчевський Михайло Юліанович – видатний український історик

 

23 жовтня 2001 р. стало сумною датою для української науки і культури. В цей день закінчився життєвий шлях видатного українського вченого Михайла Юліановича Брайчевського. В анналах української науки професор д-р Михайло Юліанович Брайчевський займає винятково важливе місце як провідний археолог, історик, історіософ і видатний будівничий української національної культури. Він належав до тих нечисленних історика, що не зломилися в совєтській системі терору, в якій планово нищили основи української національної культури, фальсифікували і русифікували всі періоди української історії й переслідували, а також фізично нищили дослідників, майже всіх свідомих українців. Михайло Юліанович у ті тяжкі часи не пішов на співпрацю з комуністичним режимом і видержав усі жорстокі поневіряння. Він став для української інтелігенції, зокрема молоді, символом правдивого патріота батьківщини, який своїм творчим пером і ділами протиставився так званій "совєтській історичній науці", що була прямим запереченням науки, і своїми працями кинув виклик партійним історикам - фальсифікаторам історії України. Це ясно бачимо в його праці "Приєднання чи возз'єднання?" (1966), що поширювалася у самвидаві, а друком вийшла поза кордонами України, у 1972 р. в Торонто. Саме в цій праці історик розгромив нову совєтську схему, схвалену ЦК КПРС у вигляді "Тезисов о 300-летии воссоединсния Украины с Россией (1654-1954)", що стала, як тоді писав Олександр Оглоблин, "немовби "символом віри" совєтської, зокрема української історіографії з трьома партійними політично-історичними мітами: 1) концепція єдиної руської народності, в якій Київська держава (Київська Русь) не була українською середньовічною державою, а "державою загальноруською"; 2) концепція возз'єднання України з Росією із запереченням існування Козацько-Гетьманської держави, яка взагалі не існувала; 3) концепція "спільної вітчизни", спільного походження російського, українського і білоруського народів, на основі якої КПРС наголошувала спільність культури, спільність історії, на основі якої впроваджувала гіпотезу "радянського народу" шляхом процесу "злиття націй". Завдання М

Брайчевського не було легким, але він блискуче впорався із ним і вщент розбив партійні аргументи "Переяславських тез", що спрямовувалися на денаціоналізацію українського народу та ідеологічно обґрунтовували колоніальний статус України. Ми зупинилися дещо довше на тодішніх обставинах і деяких головних псевдонаукових концепціях партійних істориків і комуністичної партії, що їх наважився скритикувати український історик, тим самим поставивши під знак питання "всезнайство" і "мудрість" партійної історії та модернізованої нею схеми російської державної історії для України. Не знаємо іншого українського історика в тому часі, який мав відвагу й мужність виступити відкрито проти фальсифікації українського історичного процесу і русифікації України. На Заході ми пильно слідкували за діяльністю і творчістю професора й наглядно бачили, що правдива історична наука зовсім не була знищена комуністичною партією, хоча більшість істориків не виказала мужності М. Брайчевського. У 1999 р. українська діаспора у США прийняла рішення відзначити 75-літній ювілей Михайла Брайчевського - тодішнього голови Осередку Українського історичного товариства ім. Михайла Грушевського в Києві і члена редколегії УІТ, дійсного члена Української Вільної Академії Наук у США, лауреата премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Ми постановили здійснити ряд заходів на пошану одного з найвидатніших сучасних українських археологів і істориків. Головним із цих заходів було видання збірки його наукових праць, що хронологічно охоплювали б різні періоди творчості ученого. Діапазон наукової діяльності Михайла Брайчевського надзвичайно широкий. Хронологічно і

1 2 3