Будівництво Збройних Сил незалежної України

Будівництво Збройних Сил незалежної України

24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла постанову “Про військові формування в Україні”, якою визначила: ”підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України”. Фактично цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України як важливого інституту держави і невід’ємного елемента її воєнної організації.

Історію будівництва Збройних Сил України можна поділити на чотири основні етапи: перший етап – формування основ Збройних Сил України (1991–1996 рр. ); другий етап – подальше будівництво Збройних Сил України (1997–2000 рр. ); третій етап – реформування Збройних Сил України (2001–2005 рр. ); четвертий етап – розвиток Збройних Сил України (з 2006 р. ).

Восени – взимку 1991 року були підготовлені важливі документи, що стали нормативно-правовою базою формування Збройних Сил України.

11 жовтня Верховна Рада України затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України. У прийнятій Концепції передбачалася, що Україна поступово, з урахуванням усіх факторів національної безпеки, реалізуватиме намір стати в майбутньому нейтральною, без’ядерною державою, яка не братиме участі у військових блоках, натомість дотримуватиметься усіх договорів і угод щодо незастосування ядерної зброї.

Концепція визначала, що Збройні Сили України складаються з трьох видів: Сухопутні війська (Війська наземної оборони), Військово-Повітряні Сили і Сили Протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), Військово-Морські Сили. Збройні Сили України будуються за принципом розумної достатності

Виходячи з фінансово-економічних можливостей і того, що Збройні Сили України повністю фінансуються з державного бюджету, чисельність усіх військ визначалася на рівні 0,8–0,9% чисельності населення країни, тобто 400–420 тис. осіб.

Що стосується органів військового управління, то було визначено, що законодавче регулювання в галузі оборони, національної безпеки та військового будівництва здійснює Верховна Рада України, а Президент України (до обрання Президента України − Голова Верховної Ради України) є Головнокомандувачем Збройних Сил України. Концепція передбачала створення Ради оборони України як вищого державного органу керівництва обороною і безпекою держави, який розробляє основні напрями воєнної політики та військового будівництва.

Також було визначено місце в органах військового управління Міністра оборони України і Головного штабу Збройних Сил. Міністр оборони України керує Збройними Силами України; проводить у державі єдину воєнно-технічну політику; відповідає за розробку і подає Президенту (Верховній Раді) України проекти планів застосування Збройних Сил і комплексні плани їх розвитку, несе відповідальність за стан і розвиток Збройних Сил, їх бойову та мобілізаційну готовність, своєчасне розгортання і захист територіальної цілісності. Головний штаб Збройних Сил України є основним органом безпосереднього управління військами (силами) у мирний і воєнний час. Начальник Головного штабу Збройних Сил України є першим заступником Міністра оборони України.

Саме тоді ж (11 жовтня) Верховна Рада України постановила створити Раду оборони України, затвердила склад посадових осіб, які входять до Ради оборони України, а також Положення про Раду оборони України.

Осінь – зима 1991 року були повною мірою переломними для військового будівництва. Адже 6 грудня Верховна Рада України приймає надзвичайно важливі для військового будівництва закони − “Про оборону України” і “Про Збройні Сили України”.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні