Чому націоналізм не може бути наукою

може бути наукою в її точному європейському розумінні. Наші «новітні» націоналісти просто штучно вигадали, сфантазували «концепцію наукового націоналізму». З огляду на їхню історико-філософську безпорадність з ними можна було б і не сперечатися. Але за ідеєю української націоналістичної політології ховається дезорієнтованість, справжня наукова безпорадність можливих політичних діячів, які будуть використовувати (і вже використовують!) її псевдонаукові положення.  

Чому потрібна просто наукова політологія

М. Гайдеггер. виходячи з власного трагічного досвіду панування націоналістичної ідеології та «німецької науки», наприкінці життя розвинув думку про сутнісний «суб'єктивізм всілякого націоналізму» («Лист про гуманізм»). Проте жодний, хто знайомий з долею та філософським доробком цього великого німця, не стане тлумачити наведене положення як вульгарне заперечення національної ідеї чи національного буття. Йдеться про той справжній суб'єктивізм, тобто небажання та невміння рахуватися із самим реальним життям, що його обов'язково набуває національне зорієнтована свідомість, коли остання бере на себе виконання функцій офіційної ідеології та наукового знання, науки. Річ у тім, що суб'єктивізм націоналізму якраз й виникає у ситуації, що позначається висхідною неможливістю раціонально охопити, раціоналізувати все розмаїття національного веління, з одного боку. та намаганням певної групи людей владно закріпити своє націоналістичне світобачення у вигляді жорстко раціоналізованої «програми», «методології», «науки» або «ідеології» - з другого. Це породжує реальну теоретичну та політичну ситуацію, коли у вигляді обов'язкових для наукового знання «обгрунтувань», «доведень», «пояснень», пошуків «закономірностей» та ін. подаються приватні, часткові або однопартійні відчуття, бажання, прагнення, сподівання, тобто одномірне, неповноцінне, незагальнозначуще й тому необ'єктивне бачення суспільного життя

Спрямованість та сила людського водіння історично мінливі. Його закріплення у вигляді дискурсу офіційної ідеології чи у формі політичної «науки» буде означати перемогу політичного догматизму і, значить, приреченість суспільства на політичне свавілля й поразку всілякої форми демократії.

Є лише один відомий шлях позбутися можливих наслідків суб'єктивізму, що можуть бути пов'язані із перетворенням національного воління у політичну «науку». Отож кесарю - кесареве. Богу - боже. У контексті нашої розмови це означає вимогу залишити національну ідею, націона-лістичиний світогляд тим, чим вони насправді є - волінням української нації до національно-культурного, владно-державницького самоствердження у всіх тих регіональне дуже різних та суспільне мінливих формах, в яких це воління являє себе у реальному житті та політичній практиці. Це також означає вміння сприймати націоналізм як невід'ємну частину українського політичного істеблішменту, тобто як закріплену у вигляді усталеної системи поглядів, думок та гасел націоналістичну ідеологію певної групи людей, рухів, партій. Це означає, зрештою, головне для нашої інтелектуальної та політичної еліти - необхідність прилучення до світової науки про політику, до світового політичного процесу, що може позбавити нас суб'єктивних фантазій світоглядно обмежених науковців.

Повертаючись до запропонованої ними «концепції наукового націоналізму», зауважимо, що остання суб'єктивно виникла саме за браком розуміння пояснювальних можливостей сучасної науки про політику. «Нові» політологи виходять із післямарксистського жалюгідного стану нашого суспільствознавства взагалі і політичної иауки зокрема для того. щоб обгрунтувати повну відмову від загальноприйнятих (загальнолюдських) норм науковості: «Так звана політологія, - стверджується у наведеній програмі, - створена «переважно західного наукою, що викликає постійну необхідність «прикладати» її положення «до українського політичного життя, до діяльності політиків України. . . Це призводить до штучного підтягування наших нових політичних явищ і фактів до

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні