Целан Пауль

зазнав повною мірою літературної слави. Париж відкрив самотньому іноземцю двері у великий світ: у Німеччині йому було присуджено почесну нагороду Федерального об'єднання німецької промисловості (1957), літературну премію Вільного ганзейського міста Бремена (1958), вишу літературну нагороду Німецької академії мови та літератури — премію Георга Бюхнера (1960), реальна (Румунія) і потенційна (Ізраїль) історичні батьківщини, вшановуючи поета, розсипали всі можливі неможливі похвали, про творчість Целана писали численні статті й монографії.

У Париж, інтелектуальну і літературну столицю Європи, він переїхав винятково з творчою метою — у свідомості західних людей постійне проживання за кордоном не асоціювалося з поняттями «зрадництво» і «зрада Батьківщини». У Франції Целан жив на правах постійно проживаючого іноземця, на французьке громадянство (яке й у наші дні одержати нелегко) не претендував. Швидко здобута популярність, письменницькі та перекладацькі гонорари забезпечували йому пристойний рівень матеріального благополуччя. Інакше кажучи, кар'єра молодої людини із забутого Богом куточка карпатської землі була майже запаморочлива: живий радій!

Доля розпорядилася інакше. Потрясіння часів війни, апокаліптичний жах пережитого й повна людська самотність у світі не відпускали Целана й зрештою підкосили його. Таке відбувалося з багатьма євреями-інтелектуалами, які пережили Голокост, причому вже через багато років після війни. Тягар пережитого, начебто скинутий з пліч, не зникав — він повільно чавив і убивав випадкового втікача з зони смерті; це був свого роду «уповільнений геноцид», запізніла дія трупної отрути епохи небаченого людовбивства.

Целан не страждав психічним розладом, не «списався» у вульгарному смислі цього слова. Він просто згорів, і не зміг уже знаходити більше сил для адекватного вираження того, що переповняло його випалене серце; піднявшись із дна на вершину, він волів не починати спуск... Пізнім весняним вечором 20 квітня 1970 року Целан кінчає життя самогубством, кинувшись з паризького мосту в Сену.

Остання книга віршів Целана, що вийшла посмертно, називалася пророчо — «Неминучість світла» (1970). 

ОСНОВНІ ТВОРИ

збірки віршів: «Пісок з урн» (1948), «Мак і пам'ять» (1952), «Від порога до порога» (1955), «Неминучість світла» (1970).

ЛІТЕРАТУРА

  1. Гугнин А.А., Карельский А.В. Литература Германии // За рубежная литература XX века / Под ред. Л.Г. Андреева.— М., 2000.— С. 421 —464.;
  2. Немецкая литература после 1945 года // Зарубежная литература XX века / Под ред. В.М.Толмачева.— М., 2003.—С. 503—535.
1 2 3

Схожі роботи