Церковна ієрархія

і повнота правлячої влади, отримана апостолами від Христа, повинна була не закінчитись з їх смертю, а залишитись в Церкві вічно. Тому апостоли передали вибраним послідовникам свої повноваження з тим, щоб вони існували в Церкві за наступництвом і незмінно. Особам, котрі отримали назву єпископів (ep?skopoV - наглядач), апостоли доручили вищий нагляд і управління (архипастирство) в основних християнських громадах, - те, що апостоли не могли завжди залишати за собою особисто, будучи зобов’язаними поширювати християнство у всьому світі. В апостольські часи ступені єпископа і пресвітера не були строго розмежовані, і пресвітери інколи називались єпископами. “З Мілету ж, пославши до Ефесу, він скликав пресвітерів церкви” (Дії 20, 17-28).

Таким чином, для доповнення цих даних виникає необхідність звернутись до церковних письменників наступних століть – які говорять про устрій Церкви апостольського періоду.

Найдревніше пояснення належить св. Іринею Ліонському: “коли єпископи і пресвітери, котрі прийшли із Ефесу та інших близьких міст, зібрались в Мілеті…” Якщо вираз Іринея не випадковий, і якщо йому судилося розвинутись в цілу теорію, то його значення полягає в тому, що подібне змішання назв пояснюються простою випадковістю. Євангелист Лука промовчав, що прикликаються разом з пресвітерами і єпископи, і до останніх звернене слово апостола.

Східні отці подають три теорії. За Єпифанієм, церковні ступені і тоді називались так само, як і в IV ст. , мовчання ж апостола про деякі із них пояснюються неповнотою складу церковної ієрархії в тих Церквах, до яких він пише

Ця неповнота має тільки історичну причину: новизна поширення християнства, відсутність нагальної потреби в повному складі ієрархії в кожній Церкві, а так само і нестача достойних кандидатів для вищих церковних ступенів.

По-іншому пояснює Феодорит, як і Єпифаній, він припускає, що кожна із трьох церковних ступеней існувала за апостолів під строго визначеною назвою, хоча і не тією, що була в IV-V стт. , саме диякони називались дияконами, пресвітери – пресвітерами і єпископами, а єпископи – апостолами. Таким чином, жоден з термінів, які вживалися пізніше, не мав значення і в апостольський період, тодішні пресвітери не стояли вище, а єпископи мали навіть нижчий статус від теперішніх.

Сильніше від інших поставлена теорія Св. Іоанна Золотоустого. Як і Феодорит, він стверджує, що в апостольський період церковні ступені називались не зовсім так, як в IV-V стт. , але на відміну від Єпифанія і Феодорита, він вважає, що у ті часи термінологія ще не була стійкою: єпископ називався єпископом і пресвітером і навіть дияконом, пресвітери також називались і єпископами і пресвітерами. Згодом термінологія набула стійкості з номінальним підвищенням єпископів, тоді як за Феодоритом єпископи свою високу назву апостолів обміняли на скромнішу назву осіб підпорядкованих їм. Таким чином, у Золотоустого відмінний від інших отців погляд на сам пізніший розвиток церковного устрою.

Однак попри відмінності трьох теорій східних отців, вони мають між собою спільне: якщо тут і припускається думка про тотожність єпископів-пресвітерів, то тільки в назві. По суті ж – єпископи і пресвітери вже на той час були різні особи.

В мужів апостольських і у пастирів ІІ і ІІІ століття ми бачимо відповідність єпископського

1 2 3