Церковна ієрархія
Наступництво від апостолів і безперервність єпископства становлять одну із істотних сторін Церкви. І навпаки: відсутність наступництва в тій чи іншій християнській деномінації позбавляє її ролі істинної Церкви за наявності неспотвореного догматичного вчення. Таке розуміння належало Церкві від її початку. Із “Церковної історії” Євсевія Кесарійського знаємо, що всі помісні древньохристиянські Церкви зберігали списки своїх єпископів, в їх безперервному наступництві, що ще раз засвідчує відповідність церковного управління в Древній Церкві Апостольському переданню.
“Ми можемо, - пише св. Іриней Ліонський, - перерахувати тих, хто від апостолів поставлений єпископами в церквах, і їх наступників навіть до нас”. І справді він перераховує усіх єпископів Римської Церкви до кінця ІІ-го століття. Той же погляд на важливість наступництва висловлював і Тертуліан. Він писав про єретиків його часу: “Нехай покажуть початки своїх церков, і своїх єпископів, який би тривав з таким наступництвом, аби перший їх єпископ мав своїм попередником кого-небудь із апостолів, або мужів апостольських, котрі довго перебували з апостолами. Бо Церкви апостольські ведуть свої списки єпископів саме так: смирнська, наприклад, представляє Полікарпа, поставленого Іоанном, римська – Климента, поставленого Петром, так само і інші Церкви вказують тих мужів, які були зведені на єпископство від самих апостолів”.