Цінності науки і цінності релігії

праведність і світ і радість у Святому Дусі (Християнство. Послання до римлян); О! Живемо ми дуже щасливо, хоча у нас нічого немає. Ми живитимемося радістю, як сяючі боги(Буддизм. Дхаммапада). [1] Повний список релігійних цінностей, сформульованих у вигляді норм і правил поведінки, склав би цілий фоліант, ці цінності вербалізовані не лише в текстах священних книг, але і в численних коментарях.

 Цінності і норми поведінки можна з відомими обмовками розбити на чотири групи: суперморальні, моральні, утилітарні і субутилітарні. До перших відносяться найважливіші релігійні догмати, що визначають поведінку людини по відношенню до Бога (Не вимовляй імені Господа марно. Біблія), до других - поведінка людини по відношенню до інших людей(Люби ближнього твого, як самого себе. Біблія), до третіх - поведінка людини по відношенню до самого себе (Ні з ким не говори грубо; ті, з ким ти говорив грубо, дадуть відповідь тобі тим же. Буддизм. Дхаммапада), до четвертих - необхідні умови біологічного виживання(Щоб жити, треба їсти, спати, рятуватися від холоду, вогню, диких звірів і так далі). У буденному спілкуванні людина орієнтується на моральні і утилітарні норми, релігійний же дискурс(і частково політичний) висвічує суперморальні норми як основу для вчинку, що ж до субутилітарних норм, то вони самоочевидні і тому не забезпечуются за винятком тих випадків, коли людині доводиться йти на поневіряння і самопожертвування, тобто усвідомлено поступати всупереч цим нормам. Релігійний дискурс повчальний і в цьому відношенні він зближується з педагогічним дискурсом. [10]

 Релігійний дискурс має чітко виражену структуру

Його специфіка полягає в тому, що на відміну від інших типів дискурсу, конститутивними учасниками цього спілкування є не лише священнослужителі і прихожани (внутрішні і зовнішні учасники), але Бог, до якого звернені молитви, псалми, сповіді у ряді конфесій і т. д. Всевишній в релігійному дискурсі розпадається на дві суті: власне Бог і той, кому він відкрився, тобто пророк. Номінативне поле релігійного спілкування включає безліч учасників, при цьому істотними є ознаки "свій", "новонавернений", "подвижник", "грішник". Мета релігійного дискурсу полягає в залученні до віри у рамках певної конфесії. Цінності релігійного спілкування зводяться до цінностей віри, таким, як визнання Бога, розуміння гріха і доброчесності, порятунок душі, відчуття дива, дотримання обрядів. Якщо в інших типах дискурсу цінності можуть бути прихованими, такими, що маються на увазі і виводяться(наприклад, в науковому дискурсі), то в релігійному спілкуванні суть дискурсу полягає у відкритому затвердженні цінностей. Ці цінності виражаються в чистому вигляді, у формі іносказання і притчі, а також в оповідуванні, коли логіка сюжету є чинником переконання. Ключовим культурним концептом релігійного дискурсу є віра. Стратегії цього дискурсу, на наш погляд, наступні: молитовна, сповідувальна, закликаюча, стверджуюча, роз'яснююча і обрядова. Відповідно виділяються основні жанри релігійного дискурсу: молитва, сповідь, проповідь і обрядова дія.  

Порівняльний контекст релігії та науки

 У процесі історії взаємозв'язки науки і релігії характеризувалися як гострими, нерідко трагічними конфліктами, так і спробами примирити науку й релігію. Конфлікти вибухали тоді, коли релігія намагалася привласнити монопольне право визначати все духовне життя суспільства, бути вищим арбітром істини в поглядах на світ. У боротьбі з теологією наука завоювала собі право на незалежне від релігії існування. Відбулося розмежування сфер релігійної віри і

1 2 3 4 5 6 7 8 9