ДИПЛОМАТІЯ ЕПОХИ ЕЛЛІНІЗМУ

ДИПЛОМАТІЯ ЕПОХИ ЕЛЛІНІЗМУ

Завоювання Александра Македонського справили істотний вплив на систему міждержавних відносин у Східному Середземномор'ї. У міжнародній політиці епохи еллінізму намітилися дві нові тенденції. По-перше, розширення ойкумени внаслідок македонських завоювань і активізація воєнно-політичних конфліктів за переділ імперії Александра стимулювали залучення різних варварських народів, у тому числі тих, що проживали на території Балкан, до сфери міжнародної політики. На кінець IV ст. до н. е. значна частина іллірійських та фракійських народів Балканського півострову підійшла до етапу формування ранньодержавних утворень. У Фракії у цей час існувало гетське царство Дроміхета та Одриська держава на чолі з Севтом III. В іллірійських землях - великі політичні об'єднання дардан та тавлантів. Пізніше, з середини III ст. до н. е. у результаті подальших процесів державотворення у Фракії виникло державне об'єднання астів та інших дрібніших народів, а також кельтське царство Тіле; У Іллірії - Ардіейське царство та держава кельтів-скордисків. Ці політичні утворення займали значні території, мали спадкову монархічну владу. У розпорядженні варварських правителів були великі військові контингенти. Після смерті Александра Македонського іллірійські т та фракійські народи, які у другій половині IV ст. до н. е. увійшли до складу Македонської імперії, отримали незалежність і почали активно проводити самостійну зовнішню політику. В умовах тривалих війн між спадкоємцями Александра, а пізніше римської східної експансії, варварські народи стали цінними союзниками елліністичних держав, без участі яких не відбувався жоден військовий конфлікт на Балканах протягом III - першої половини II ст. до н. е. Одночасно, з кінця IV ст. до н. е. племінні народи стали основним постачальником висококваліфікованих найманців до елліністичних армій

Якщо у IV ст. до н. е. , за підрахунками Г. Т. Гріффіта, співвідношення варварських та грецьких найманців дорівнювало 1:10, то уже у III ст. до н. е. воно складало 5:4 [2, р. 78-79].

Друга тенденція полягала у зміні характеру, місця і ролі дипломатії у міжнародних відносинах. В елліністичну епоху зросло значення дипломатичних методів у зовнішній політиці та вирішенні міждержавних конфліктів. Результат війн у великій мірі залежав від відношення до воюючих сторін нейтральних країн і сусідніх племінних народів. Характерною рисою епохи еллінізму стало створення коаліцій. Учасниками практично усіх війн цього періоду були не окремі держави, а коаліції держав. Перед елліністичними правителя у якості основного завдання їхньої зовнішньої політики постало питання встановлення і підтримки широких союзницьких взаємовідносин. У світлі цього успішна діяльність дипломатичних служб була життєво необхідною для елліністичних держав.

Питання розвитку елліністичної дипломатії отримали належне висвітлення як у російській, так і у зарубіжній історіографії [1, 3, 4, 8, 9]. Проте проблеми становлення дипломатії племінних народів і на сьогоднішній день залишаються білими плямами в історії. Дипломатія - це, перед усе, державний інститут. Про її оформлення можна говорити тільки за умови наявності сформованої державної влади. Тому, піднімаючи питання про необхідність вивчення "варварської дипломатії"", треба зазначити, що мова повинна йти про ранньодержавні політичні об'єднання варварських народів. Особливості соціально-економічного та політичного розвитку ранньодержавних утворень визначили специфічні риси і певні відмінності методів і форм дипломатії варварських народів від дипломатії елліністичних держав.

При вивченні варварської дипломатії постає проблема джерел. Історія племінних народів слабо висвітлена грецькими та римськими авторами. Вона представлена у античних творах лише у контексті

1 2 3