ДВОМОВНІСТЬ
Сталінський терор страшною ціною мільйонів жертв поставив український народ на коліна. Тепер можна було запровадити «ненасильницьку» русифікацію: основна соціальна база опору режимові — українське селянство й інтеліґенція — були знищені. Після кривавих сталінських чисток його національну політику продовжив «ліберальними» методами борець з культом Сталіна Микита Хрущов. У добу Хрущова було розроблено масштабну програму прискорення русифікації неросійських народів Радянського Союзу. Досягнуте на той час звуження комунікативних функцій національних мов у ряді республік створювало ілюзію «добровільної» відмови населення від своїх мов і давало партійній верхівці можливість оголосити російську мову «другою рідною» мовою. Це зробив Хрущов на 22-му партійному з’їзді. «Не можна не відзначити, — сказав він у доповіді, — зростаюче прагнення неросійських народів до оволодіння російською мовою, яка стала фактично другою рідною мовою для народів СРСР, засобом їх міжнаціонального спілкування, залучення кожної нації і народності до культурних досягнень всіх народів СРСР і до світової культури. Процес добровільного (підкреслення моє
На початку 60-х років у системі Академії наук СРСР було створено наукову раду з проблеми «Закономірності розвитку національних мов у зв’язку з розвитком соціалістичних націй». Як свідчить її програма, опублікована в передовій статті першого числа журналу «Вопросы языкознания» (1963 р. ), головне завдання ради полягало у створенні теоретичної бази для форсованої русифікації ряду республік. Після загальної фрази про «повне рівноправ’я всіх народів і мов в СРСР» програма далі стверджувала, що насправді «рівноправ’я» не для всіх рівне. Існують мови більш рівноправні і менш рівноправні, оскільки «сфера їх подальшого функціонування далеко не однакова». На цій підставі мови народів СРСР розподілялись на перспективні й неперспективні. До перших було зараховано, крім, звичайно, «великої російської мови», вірменську, грузинську, латиську, литовську й естонську мови. Решта мов потрапляла в розряд неперспективних.
Показово, що до перспективних було віднесено ті мови, носії яких виявляли національну солідарність і чинили сильний колективний опір русифікації, не переходячи на російську як мову щоденного спілкування. Неспроможність витіснити зазначені мови з базових сфер функціонування змушувала імперську владу поважати їх і саме на цій підставі заносити до перспективних: «Вони виконують весь комплекс функцій літературних мов, тобто обслуговують всі сфери життя й діяльності даних народів».
Натомість там, де русифікація досягла помітних успіхів, колонізатори поспішали утвердитись остаточно, хоча відверто назвати нації й мови, що, на їх думку, вже не мали шансів на майбутнє, наважились тільки