ДВОМОВНІСТЬ
Між 1969 і 1980 роками загальна кількість журналів, що виходили українською мовою, знизилася з 46% до 19%, між 1958 і 1980 роками відсоток книжок, що виходили українською мовою, впав з 60% до 24% [4].
Протягом 70-х — початку 80-х років українську мову було витіснено з театрів. Із семи Театрів юного глядача лише один Львівський театр був україномовний. З 50 театрів-студій, створених на Україні на початку 80-х років, тільки дві були українськими. Російськомовними були і всі театри музкомедії на Україні [5].
Кіно, яке радянська влада ще з часів Леніна цілком слушно вважала найважливішим видом мистецтва через його вплив на масову аудиторію, ніколи, за рідкісними винятками, україномовним не було.
У 1978 р. було видано Постанову ЦК КПРС про посилення вивчення і викладання російської мови та літератури, у 1983 р — Постанову про посилене вивчення російської мови, поділ класів в українських школах на дві групи та підвищення зарплати вчителям російської мови на 15%
Русифікаторська мовно-культурна політика в усіх галузях суспільного життя поєднувалася з терором, розв’язаним проти національно свідомої інтелігенції.
Все це призвело до різкого звуження сфери функціонування української мови на більшій частині території України і падіння її престижу. В 70-х роках асиміляційний вплив російської мови у східній і південній Україні перекинувся з міста на село, що поставило майбутнє української мови у цих регіонах на межу катастрофи.
Як це не прикро, сьогодні мусимо визнати гірку правду слів Юрія Шевельова: «Тепер можна критикувати брежнєвську концепцію єдиного радянського народу, але не підлягає сумніву, що все робилося для його створення і певною мірою, — глибину якої ще треба об’єктивно виміряти, — його таки створено» [6].
Завданням радянської мовознавчої науки, що перебувала в залежності від партійної ідеології, був не об’єктивний аналіз цих процесів, а їх теоретичне виправдання і сприяння у практичному впровадженні.
Тема так званої «гармонійної» націонольно-російської двомовності стала однією з центральних наукових тем лінґвістичних інститутів і закладів Академій наук усіх союзних республік Значно посилилась розробка наукової програми «Роль російської мови як засобу міжнаціонального спілкування», зокрема тільки в Києві виходять такі праці: «Ленинская теория национально-языкового строительства» І. Білодіда (К. , 1972), його ж «Язык и идеологическая борьба» (К. , 1974), його ж «Всяк сущий в ней язык…» (К. , 1981), «Русский язык — язык межнационального общения народов СССР» (К. , 1976), «Русский язык — источник обогащения языков народов СССР» (К. , 1978), «Функционирование русского языка в близкородственном окружении» (К. , 1981), «Культура русской речи в национальных республиках» (К. , 1984) та інші.
Політичній меті маскування і виправдання процесів русифікації України було підпорядковано й висвітлення проблем білінґвізму. Незважаючи на очевидну фальш стверджуваного, директор Інституту мовознавства АН УРСР акад. І.