Данило Щербаківський

Данило Щербаківський

Є люди, які можуть жертовно служити обраній справі. Вони не рахуються ні з чим, віддаючись їй до кінця. Це святе покликання, доля. Саме таким був Данило Щербаківський. Народився він 130 років тому, 17 грудня 1877-го, в селі Шпичинці на Київщині (тепер Житомирської обл. ) у сім’ї священика. Мати хлопчика померла, коли йому не виповнилося і восьми років. Виховував Данила і його старшого брата Вадима батько. Отець Михайло, людина високоосвічена, патріотично налаштована, приятелював із членами Старої київської громади, брав участь у релігійному і громадському житті. Він запалив у серцях своїх синів невгасиму любов до рідної землі, глибокий інтерес до української історії, літератури, народних звичаїв, обрядів.

Данило і Вадим Щербаківські присвятили життя вітчизняній культурі. Вадим із 1922-го жив в еміграції, майже 11 років працював в університетах Праги, Мюнхена. Автор численних наукових публікацій з української історії, мистецтва. Помер у Лондоні 1957 року.

Дивовижно широка сфера діяльності Данила Щербаківського: історія, археологія, етнографія, мистецтвознавство, музейна справа, освіта, педагогіка. У кожній з них він зробив так багато, що це відчутно досі. Хоч, починаючи з середини 30-х, на півстоліття його ім’я було вилучено з контексту вітчизняної культури, та здійснене Данилом Щербаківським не може зникнути безслідно. Ще у юнацькі роки, навчаючись у Київському університеті імені Св

Володимира, він, улюблений учень професора Володимира Антоновича, захопився пошуком і зібранням цінних із погляду історичного та мистецького змісту й форми рідкісних речей, старожитностей.

За своє недовге життя зібрав, класифікував і науково опрацював близько 30 тисяч експонатів. З 1910 р. до кінця життя він очолював історичний та етнографічний відділ Київського художньо-промислового і наукового музею, був членом кількох комісій Української академії наук. Значною мірою саме на основі його колекцій створено і функціонують Національний музей історії України, Національний художній музей, Музей українського народного декоративного мистецтва. Відділ “Старий Київ” можна вважати предтечею Музею історії Києва. Експонати, які він зібрав, представлено також у Національному музеї Т. Г. Шевченка, інших державних музеях. Колекції стародруків і рукописних книг, гравюр, портретів, виробів декоративного вжиткового мистецтва, археологічних знахідок, предметів старовинного побуту Д. Щербаківський зібрав у численних експедиціях, коли “виходив — пішо і кінно, об’їздив поїздом і пароплавом буквально всю Україну”, — згадував його старший колега Федір Ернст. Чимало експонатів купував на власні гроші, часто відмовляючи собі в одежі й навіть їжі.

Велика заслуга Данила Щербаківського в тому, що він урятував від неминучої загибелі (іноді вихоплюючи з полум’я) сотні унікальних речей, перебуваючи на фронтах Першої світової війни, в роки революції та громадянської війни, під час антирелігійних кампаній. “Сум і жах бере від думки, скільки ще має загинути пам’яток історії в такому багатому на минуле краї, як Україна”, — з болем у серці казав Данило Михайлович.

Ученого ще за життя називали найавторитетнішим знавцем українського мистецтва, народного побуту, етнології, фольклору, староукраїнської мови і літератури, музики, театру, співу. Д. Щербаківський, на жаль, написав і опублікував небагато з того, що так ґрунтовно знав, і що за сприятливих обставин міг би зробити. На заваді ставала постійна завантаженість невідкладною щоденною роботою, виняткова вимогливість до

1 2