Давньоруська ікона
Давньоруська ікона
Давньоруська держава, що виникла в ХІХ столітті, у 988 році прийняла християнство з Візантії, а потім взагалі поглинулась у візантійську культуру. Форма, тематика і зміст давньоруського мистецтва тісно пов’язані з релігією, їх покликанням було – зосередити думки й почуття людини на неземному, вічному. Однак це ще не означало, що живопис не торкався життя, настроїв та інтересів середньовічної людини. Навпаки, створюючи образ Божої Матері, зображаючи Страшний суд або події з життя Христа, майстер-іконописець намагався поринути в таємниці минулого й майбутнього світогляду, розділити добро та зло, знайти сенс особистісного існування. Треба пам’ятати, що ікона – це не просто малюнок чи картина, це – особливий витвір мистецтва. Ще в давні часи іконний образ прагнув наблизитись до першообразу, тобто володів такою ж повнотою знань про надприродний Божественний світ, що й Священне писання. Тому художник повинен був дотримуватись прийомів іконографії, яка гарантувала вірність зображеного Священному переказу та соборному досвіду Церкви.
Ікона як зображення світу не прагнула до зовнішнього, формального реалізму. Навпаки, вона підкреслювала відстань й різницю між вищим світом й земним буттям. Тому ікона тяжіла до умовних форм, до подолання тілесності персонажів й об’ємності оточуючих їх предметів. У ХІХ ст. був поширений такий погляд на іконопис: “Ікона – це примітив, а іконописці – художники другого гатунку, ремісники, здатні лише на те, щоб перемальовувати один в одного, які не володіли необхідними справжньому живописцю знаннями”. Такий погляд є кардинально невірним, адже ікона – надто важкий за своєю зовнішньою та внутрішньою організацією витвір мистецтва, ікона є породженням не менш важкої художньої культури, ніж, наприклад, культура епохи Відродження.
Дошки та оліфа. Ікони писалися на дошках: у Візантії – на важких кипарисових, на Русі – на липових та соснових. Дерево було на Русі доступним та дешевим матеріалом. Зверху дошку покривали левкасом ( від грецьк
Однак ні візантійські, ні російські майстри навіть не здогадувалися про одну дуже підступну властивість оліфи: з часом ( приблизно через 80-100 років) вона темніє. В минулому яскраві, життєрадісні кольори ікони стають тьмяними, заслоняючи живопис чорною завісою. На іконі невиразно проступає зображення; таку ікону за часів сивої давнини вважали “ за непотріб”. На Русі існувало кілька засобів позбавлення таких “непотрібних” ікон: їх пускали у річку зображенням вверх або виносили на перехрестя а після молебну спалювали. Іноді дошку з потемнілим зображенням “записували” новим живописом, зберігаючи таким чином древню на цілі століття. Реставратори, розчищаючи ікони, нерідко знаходять кілька шарів більш пізнього живопису.
Іконографія зображень Богоматері. На Русі було відомо більше трьохсот іконографічних сюжетів зображення Богоматері. Найвідомішими є: “Богоматір Володимирська” або “Боголюбівська”, “Білозерська”, “Галицька”, “Донська”, “Корсунська”, “Казанська”, “Муромська” та ін. Велике розмаїття цих сюжетів можна зосередити у трьох композиційних