Давньоруська ікона

типах: “Богоматір Оранта”, “Богоматір Одігітрія”, “Богоматір Умилування”.

 Зображення Богоматері з піднятими верх до рівня плечей руками, долоні яких звернені до глядача, зветься “Орантою”. “Панагія” – зображення Богородиці типу “Оранта”, але у повний зріст. Прообразом усіх “Панагій” на Русі слугувала “Нерухома Стіна” у Софії Київській. Якщо Немовля Христос сидить на колінах Богоматері, не торкаючись її щоки, й дивиться суворим поглядом перед собою, склавши пальці правої руки у благословляючий жест, – це “Одігітрія”. Якщо на іконі зображена Богоматір з Немовлям, яке торкаєься своєю щокою щоки Матері, то це “Умилування”.

 Іконографічний канон суворо позначає, на якій руці Божа Матір повинна тримати Немовля, а, отже, до якої щоки буде торкатись Немовля. Христос також може бути зображений у різноманітному одязі та позах, суворо позначено положення Його рук і ніг – усе це складає канон тієї чи іншої ікони й визначає її назву.

 Ікони древнього періоду. Ікон епохи Київської Русі збереглося небагато. Найдревніша з них написана ще при Святополку Ізяславичі або Володимирі Мономаху. Це – зображення святого Георгія з Новгороду. Культ цього воїна-Великомученика швидко розповсюдився в еліті суспільства, а потім і в нищих його прошарках. У князівсько-дружинному колі Георгія шанували як того, хто ніс перемогу – покровителя ратників та ратної справи, і на іконах, що дійшли до нас він саме такий. Весь образ Георгія пронизує аристократична витонченість. Кольорова гама не насичена, в ній домінують багряний та коричневий відтінки. Великі очі Георгія під тонкими бровами уважно дивляться на глядача

Ніжність його обличчя підкреслена м’якістю контуру. Але в правій руці Георгія – спис, у лівій він тримає перед собою меча, який у середньовічній Русі був символом княжої влади. Ця прекрасна ікона – творіння якщо не видатного, то принаймні впевненого в собі майстра.

 В той же період виникає й видатний за своєю майстерністю образ Богоматері Оранти ( від латинського “orans” – той, хто молиться), відома під назвою “Велика Панагія”. Цей витвір мистецтва вабить нас дзвінкістю і, в той же час витонченістю колориту, насичений золотом, він породжує відчуття дорогоцінності поверхні, дивує аристократизмом форм, торжественною свяченою нерухомістю, зануреністю у вічність. Саме тут втілений ідеал царської краси тієї епохи.

 Іконопис періоду “Збирання руських земель” (XIV - XV cт).

XIV століття принесло Київській Русі великі зміни. Головною проблемою на той час була боротьба з монголо-татарським гнітом. Вважається, що Новгород Великий залишився в стороні від тих подій. Саме тут в ХІІІ-ХІV ст. започаткувався новий яскравий стиль новгородського іконопису.

 У 1467 році невідомий іконописець за велінням “раба Божого” Антіна Кузьміна написав ікону, яку прийнято називати “Новгородці моляться”. Її композиційне поле розділено на два яруси. У верхньому ярусі показаний деісусний сан із семи фігур, а нижньому – боярський рід, що молиться о гріхах своїх, до якого входили: Григорій, Марія, Яків, Стефан, Євсей, Тимофій, Олфім.

 В середині ХІV століття започаткувалася псковська школа живопису. Для ікон цього часу характерні драматизм, висока емоційність персонажів, соковитість письма, в якому лінія ніколи не грала великої ролі.

 Свіже художнє сприйняття вабить ікона “Собор Богоматері”,

1 2 3