Демографічна ситуація в Україні (1991-2010 роки)

Демографічна ситуація в Україні (1991-2010 роки)

Демографічний аспект розвитку і функціонування життєвого середовища України у період 1991-2010 pp. досліджується на основі використання статистичних даних, зокрема матеріалів Всеукраїнських переписів населення (1989 та 2001 pp. )? збірників (щорічників) Державного комітету статистики України. Статистичні звіти дають підстави для висновків про такі тенденції демографічного розвитку Української держави у 1990-ті — поч. 2000-х років: а) загальне зменшення чисельності населення; б) скорочення народжуваності; в) перевищення смертності над народжуваністю, тобто природне скорочення населення; г) зменшення середньої тривалості життя; д) зміни у віковій структурі та загальне постаріння населення, збільшення навантаження на осіб працездатного віку по пенсійних платах; ж) міграційні процеси, високий рівень (особливо у першій половині 90-х pp. XX ст. ) емігрантських настроїв серед громадян, тощо. Соціально-демографічна ситуація в країні характеризувалася зменшенням чисельності населення, деформацією його статевовікового та етно-національного складу, змінами соціально-поселенської, соціально-класової та професійно-галузевої структури.

У 2007 p. , за даними Європейського регіонального бюро ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), за рівнем смертності Україна посіла перше місце у Європі. Середня очікувана тривалість життя українців становить близько 66 років1. За цим показником Україна відставала від Німеччини на 11 років, Франції — на 12, Швеції — на 13, а також від найближчих європейських сусідів — Польщі, Угорщини, Болгарії, Словаччини.

На 1 січня 2008 р. чисельність населення в Україні становила 46 372 700 осіб. За тривалістю життя українці зайняли передостаннє місце у Європі, (найгірший показник лише у росіян); окрім того, зафіксовано найнижчий у світі природній приріст населення.

Серед головних причин зниження загального рівня народжуваності стали наслідки економічного спаду першої половини 90-х років XX ст. , невисокий рівень життя населення, коли обмеження дітонародження розглядалося як один із способів не погіршити своє матеріальне становище, адже родини з дітьми частіше потрапляли до категорії малозабезпечених.

З іншого боку, складною проблемою для відтворення населення України стало зростання смертності. У 1990-1999 pp. рівень смертності зріс на 36% та становив 14,6 осіб на 1000 населення. Скорочувалася середня тривалість життя населення, — якщо у 1990 р. вона становила 70,5 років, то у 1998 р

вона була на 2 роки менше та дорівнювала 68,5 років для всього населення (63,2 років для чоловіків та 73,7 років для жінок).

В Україні демографічна ситуація характеризувалась як несприятлива, адже процес депопуляції населення розвивався доволі стрімко, зменшення чисельності населення обчислювалася не кількома тисячами, а мільйонами осіб, передовсім за рахунок природного скорочення населення — тобто перевищення смертності над народжуваністю, а також еміграції. В Україні чисельність населення становила: у 1989 р. — 51,7 млн. , у 1996 р. — 51,3 млн. , у 2002 р. — 48,5 млн. , у 2003 г. — 48,0 млн. , у 2004 р. — 47,6 млн. осіб2. Максимальна чисельність населення була зафіксована на початку 1993 р. — 52 млн. 244,1 тис. осіб. , а відтоді й до січня 2001 р. (часу Всеукраїнського перепису населення) демографічні втрати склали 3 млн. 787 тис. , — 72% котрих становило природне скорочення населення3. Серед головних негативних тенденцій демографічного розвитку України за 1990—1999 pp. слід зазначити: депопуляція внаслідок зниження народжуваності та збільшення смертності населення;

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні