Держава і політична система суспільства

між керівним центром і членами групи);

— здатність вирішення конфліктів раціональним вмотивованим насильством.

Така різноманітність форм існування і вияву владної волі спричинила відмінність у підходах до усвідомлення и суті й викликала теоретичні дискусії про природу та соціальне призначення влади. Тому виникло багато різноманітних визначень влади. За всіх обставин, влада — це передусім здатність і можливість здійснювати свою волю, визначально впливати на поведінку та діяльність людей за допомогою насильства, авторитету, права.

Насправді панування в організації соціальних відносин було завжди. У передполітичному суспільстві панувала не воля окремих осіб, тим більше органів, а традиції, звички і звичаї. Панування було відсутнє лише на початковому етапі розвитку, коли людина перебувала на первісному ступені природного стану й ще не виробила відповідних нормативних регуляторів поведінки. Тут кожний індивід мав повну свободу дій, наприклад, свободу вбивати собі подібного, позбавляти його плодів праці, принижувати його гідність тощо. Але водночас кожен міг стати об'єктом здійснення свободи іншого, тобто тієї ж свободи вбивати, грабувати, завдавати образи. На цьому етапі була своєрідна соціальна симетрія відношень "агресор — жертва": завдаючи у власних інтересах шкоди свободі інших людей, людина стає заручником такої ж свободи інших. Така свобода є надто дорогою, за неї доводилося платити власним життям. Тому первісний природний стан переростає у вторинний, коли з'являються певні регулятори (примус). Тут відбувається взаємна відмова від свободи, здійснюється так званий негативний обмін, тобто взаємна відмова вбивати, обмежувати тощо. Людині, виявляється, вигідніше не вбивати, а бути невбитою

Водночас вона знаходить певний ступінь захищеності: При цьому захищають її не закони і публічні органи влади, а звичаї та традиції, що виникли як наслідок природної потреби у спілкуванні.

Отже, взаємна відмова від свободи стала вигідною людям, однак, за умови, що наявне однакове обмеження свободи. Такі взаємність і рівність не є нав'язаними зовні. Це добровільне і вільне від владарювання самообмеження, вільна відмова, в основі якої лежить особисте зацікавлення у свободі. Отож, спільне проживання людей сполучається з примусом, але це дещо парадоксальний примус, а саме, примус без примусу. При взаємній відмові від свободи примус нібито є особистою справою кожної людини, тому не має характеру чистого, "рафінованого" примусу чи "голого насильства".

Потім, із розвитком людини, вторинний природний стан переростає у принципово іншу соціальну організацію, що регулюється державно-правовими нормами, тобто владою. Це означає, що тепер є не панування людини над собі подібними, а панування публічної влади над сваволею окремого. І лише з плином часу основною домінантою примусу стає інтерес. За кожною дією, актом політичної влади — певні інтереси соціальних верств і груп. Інтереси стають рушієм влади в умовах зрілого соціального і політичного життя, коли суспільні групи почали усвідомлювати свої не лише поточні, а й глибинні, стратегічні потреби, і створили відповідні (штучні) інститути для їх впровадження. Однак, за певних умов джерелом енергії політичної влади можуть виступати не лише інтереси, а й забобони. Останні стають особливо актуальними у так звані "смутні часи". Так було у період Французької революції, коли важливим регулятором участі людей у політиці відзначено страх перед бандитами, жебраками і розбійниками. А у пострадянських суспільствах спотворені уявлення певних верств населення про

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні