Держава і політична система суспільства

ж виникає проблема встановлення універсального критерію, за яким можна об'єктивно визначити ефективність політичної влади. При винайденні формули ефективності політичної влади необхідно врахувати такі чинники:

— відображення в діяльності влади інтересів тих суспільних груп, які вона представляє;

— оптимальність організаційної структури різних гілок влади;

— фаховість політичних кадрів;

— оптимальність прийняття та впровадження політичних рішень;

— легітимність влади.

Легітимність влади — це стан, за якого спосіб формування і діяльності політичної влади збігається з наявними в суспільстві нормами та цінностями, а результати діяльності відповідають соціальним очікуванням, які визнає народ. Інакше кажучи, це добровільне визнання влади громадянами, довіра до неї з їхнього боку, визнання її справедливою, прогресивною. Відповідно, легітимація — це процес визнання влади правочинною, утвердження її легітимності[7, c. 103].

Проте умови, за яких влада визнається правочинною, залежать від історичної епохи, подій чи країни. У сучасних демократичних суспільствах влада стає легітимною через визнання її народом за допомогою встановлених законом демократичних процедур — виборів. Проте, здебільшого в минулому, влада отримувала статус легітимності через успадкування її главою держави від своїх предків.

Макс Вебер виділив три основні типи легітимності влади: традиційна, легальна, харизматична.

Традиційна влада базується на звичаях коритися владі, вірі у незворушність встановленого порядку. Традиційні норми в такому суспільстві розглядаються як непорушні; непідкорення їм призводить до застосування встановлених суспільством санкцій. Проте ці санкції стосуються не лише підлеглих, а й правителів.

Легальна влада ґрунтується на законослухняності, визнанні добровільно встановлених норм, які регулюють відносини володарювання і підкорення. Цей тип легітимності характерний для сучасних демократичних країн, де добровільно встановлені норми — це конституція, на якій базується раціональна модель володарювання

Харизматична влада базується на вірі підлеглих у надзвичайні здібності та велич особистості свого політичного лідера ("харизма" від грецького — Божий дар, винятковий талант). Такий лідер упевнений, що виконує важливу історичну місію, і тому вимагає від підлеглих беззаперечної покори. Тому такий тип легітимації влади може призвести до встановлення диктатури.

Американський політолог Д. Істон, аналізуючи сучасні політичні системи, дещо інакше встановив типи легітимності політичної влади.

Перший тип легітимності він назвав ідеологічною легітимністю. Вона базується на переконаності людей у правильності цінностей та принципів, на які посилається влада, а також у тому, що ця влада сама їх дотримується. Структурна легітимність наявна у суспільстві, де є повага людей до механізмів і норм системи влади. Персоналістська (особистісна) легітимність ґрунтується на моральному схваленні народом осіб, які перебувають при владі. На перший погляд, цей тип легітимності дуже схожий на харизматичний (за М. Вебером). Проте персоналістська легітимність — це не лише психологічне сприйняття чи підтримка політичного лідера, політичної еліти. Це передусім раціональне осмислення діяльності політичної влади загалом і політичного лідера зокрема.

На практиці водночас діє не один, а кілька чинників легітимації влади, на підставі яких і визнають її правочинність.

Найпоширенішим різновидом політичної влади є влада державна. Окрім характерних рис суспільної влади взагалі, державна передбачає ще й інші ознаки:

— здійснюється

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні