Держава і право України у складі Російської імперії у другій половині 19 ст

їхні кошти поліційних команд.

У другій половині 19 ст. внаслідок зростання кількості злочинів (утричі швидше, ніж зростання чисельності населення; притому, майнові злочини, головно крадіжки, становили близько 2/3 усіх кримінальних правопорушень) у системі поліційних установ було утворено спеціалізовані органи кримінального розшуку – розшукні відділення – спершу у Петербурзі, а згодом при канцеляріях градоначальників і обер-поліцмейстерів у багатьох великих містах, у т. ч. у Києві і Одесі. Однак, єдиної системи кримінального розшуку у державі не було утворено, зокрема через брак коштів.

Особливе місце у поліційному апараті Російської імперії займали органи політичної поліції, які виділились в окрему систему ще за Петра І. Внаслідок декабристського повстання 1825 р. за царським указом 1826 р. було утворено центральний орган політичної поліції - ІІІ відділення імператорської канцелярії, а як його виконавчий орган у 1827 р. було засновано Корпус жандармів (у 1874 р. перейменований в Окремий корпус жандармів) – відтоді почалось формування системи місцевих органів політичної поліції для забезпечення контролю і нагляду за “народним духом і напрямом політичних ідей суспільства” (головно, для боротьби з національно-визвольним рухом) на усій території країни. За Положенням про корпус жандармів 1867 р. , яке діяло майже без змін аж до Лютневої революції 1917 р. , на місцях було створено губернські жандармські управління і жандармські поліційні управління залізниць, які становили основу жандармського відомства. Внаслідок наступної революційної ситуації у 1880-1883 рр. було значно реорганізовано центральний апарат політичної поліції – міністр внутрішніх справ став водночас шефом жандармів, замість ІІІ відділення імператорської канцелярії у Міністерстві внутрішніх справ було створено Департамент поліції, який здійснював керівництво загальною і політичною поліцією.

В Україні у 70-90-х рр. територіальними органами корпусу жандармів були 9 губернських жандармських управлінь (ГЖУ) і жандармське управління м

Одеси. ГЖУ контролювали територію відповідних губерній, а жандармському управлінню м. Одеси, крім самого міста, був підпорядкований і Одеський повіт Херсонської губернії. Структурно і господарсько ГЖУ підпорядковувались штабу Корпусу жандармів, а у здійсненні спеціальних повноважень – Департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ. ГЖУ здійснювало політичний розшук – виявлення, викриття і ліквідацію (тобто, обшуки і арешти) організацій і окремих осіб “протиурядової спрямованості”. За Положенням 1882 р. до 1904 р. ГЖУ відповідали і за здійснення негласного поліційного нагляду за особами сумнівної політичної благонадійності. ГЖУ проводили дізнання у справах про державні злочини і дослідження про політичну неблагонадійність. А також до 1911 р. жандармерія була одним з органів контррозвідки.

Кожне з жандармських поліційних управлінь залізниць України (ЖПУЗ) охоплювало 1 чи кілька залізниць – так, у віданні Київського ЖПУЗ перебували південно-західні залізниці; у 1895 р. в Україні було 5 ЖПУЗ: Київське, Кременчуцьке, Одеське, Харківське і Харківсько-Царицинське.

Судові органи.

Однією з найпослідовніших буржуазних реформ 60-70-х рр. була судова реформа 1864 р. , проведена на підставі Судових статутів 1864 р. Колишній становий, повністю залежний від адміністрації, формалізований суд був замінений судом, який грунтувався на буржуазно-демократичних принципах: безстановості, виборності мирових суддів і присяжних засідателів, незалежності і незмінності суддів, рівності усіх перед законом, змагальності, гласності, усності тощо; засновувалась адвокатура, реорганізовувалась прокуратура. Попри те, реформа зберегла залишки фодально-станового судочинства: станові суди – церковні, військові, волосні селянські; окремий порядок розгляду справ

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні