Державна молодіжна політика

102,4%. У сільській місцевості відповідний показник відстав незначно і становив 102,2%.

Це явище є швидкоплинним і, за прогнозами демографів, якщо демографічні показники 90-х років минулого століття залишуться такими самими, найближчим часом почнуться зворотні процеси. Адже загальний коефіцієнт шлюбності на селі у 2003 р. порівняно з 1989 р. скоротився з 8,0 до 6,0. З року в рік зростає кількість консенсуальних (незареєстрованих) шлюбів. Причому такі шлюби є більш поширеним явищем для села, ніж міста: у селі їх частка серед усіх шлюбів становить для чоловіків 8,8%, а для жінок – 8,9%, тоді як у місті відповідно 6,0 і 6,1%. Серед сільських хлопців у віці 15–19 років такі шлюби становлять 27,6%, серед дівчат цього ж віку – 19,4%. Якщо в 1991 р. на селі народилося 211,6 тис. дітей, то в 2003 р. – 142,2 тис. Протягом цього часу загальний коефіцієнт народжуваності сільського населення знизився від 12,6 до 9,1 народжених в розрахунку на 1000 осіб

Високою навіть для України серед сільської молоді є смертність. На селі вона майже в усіх вікових групах переважає середні показники по Україні – як серед чоловіків, так і серед жінок.

Погіршення матеріальних умов життя і праці більшості селян, згортання фізкультурно-масової та оздоровчої роботи спричинило негативний вплив на фізичне здоров’я молоді, її психоемоційний стан, стимулювало поширення негативних відхилень у поведінці, вживання алкоголю, наркотичних та психотропних речовин. Якщо до 90-х років минулого століття 95% наркоманів проживали у містах, то нині сформувалася стала тенденція до збільшення частки жителів сільської місцевості, які вживають наркотики.

Як свідчать опитування молоді, нині як добре своє здоров’я оцінюють лише близько половини сільських підлітків 14–15 років, дещо більше половини 16–17-річних селян і в середньому 45% молодих людей віком від 18 до 29 років. Хоча за статистичними даними, як первинна, так і загальна захворюваність мешканців села нижча, ніж у підліткового населення міст, відповідно на 23,4% і 24,0%, це значною мірою обумовлено меншою кількістю звертань і неповним виявленням патології на селі, що пов’язано з недостатньою чисельністю та укомплектованістю сільських амбулаторно-поліклінічних закладів вузькими спеціалістами, підлітковими терапевтами, несвоєчасним підвищенням їх кваліфікації, недостатньою забезпеченістю інформаційно-методичними матеріалами, браком відповідного медичного обладнання тощо. За даними соціально-демографічного обстеження, 81% сільської молоді не має змоги отримати відповідне медичне обслуговування за місцем проживання.

Особи віком 14–28 років характеризуються підвищеним ступенем участі в міграційних процесах: становлячи понад 1/5 сільського населення України, цей віковий контингент забезпечує майже половину обсягу потоку вибуття із сільської місцевості країни. Якщо до цього додати, що, за даними соціологічних досліджень, 30% сільської молоді готові переїхати до міста негайно, ще 26% – через деякий час, то стане зрозумілим, наскільки серйозною для українського села є загроза втрати молодого покоління.

Хоча, з другого боку, не можна не бачити і позитивних перемін, які характеризують нинішню сільську молодь країни.

Як свідчать соціологічні дослідження, протягом останніх років поліпшилася ситуація щодо оцінки молоддю свого матеріального становища. Так, якщо в 2000 р. 62% сільської молоді визнавали його нижчим за середній, то в червні 2004 р. – уже 49%, хоча на селі ця тенденція й набуває вияву значно повільніше, ніж у містах. Незважаючи на гостроту широкого кола соціальних питань на

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи