Державний суверенітет як важлива ознака держави

В цьому випадку праця перестає бути суспільною працею індивіда, а перетворюється на працю робочої коняки. Праця може звільнити людину лише тією мірою, якою вона зберігає своє природне право. А значить, якщо суверенітет існує за відсутності будь-якої конституції, то держава ґрунтується на позбавленні природного права, й це вилучає спільноту, й зводить індивіда до самотності, а то й до спустошеності, залишаючи його віч на віч із державою як необме­женою потугою, інакше кажучи, з необмеженим насильством і раціональністю як засобом без свободи, себто рабством.

Отож, конституція - це не текст, а взаємне визнання природних прав індивідів, котре вже виражене у звичаях і моралі. Саме в ній криється політичний і моральний стан речей, які позитивне право виражає у принципах, котрі лежать у його основі, а також в законах і правилах, які практично втілюють його в життя. Ось чому найбільша конституційна держава (Велика Британія) не має формально уніфікованої конституції, котра була б текстом. Отже, текст, який називається конституцією чи основним законом, не може бути конституцією лише тому що він так називається, - адже цей текст може стосуватися літератури, а не права. Окрім суто технічного інституційного облаштування (розподілу влади, як говорить Монтеск'є про Англію своєї доби), конституція виражає дух свободи, який заставляє існувати спільноту в природних правах множинності. Консти­туція далека від того, щоб бути актом згідно з яким індивіди певного народу добровільно зрікаються свого природного права, - це акт, яким вони втілюють своє право. У властивому значенні цього слова, конституція покликана визначити свободу всіх у межах республіки, виходячи зі свободи кожного.

Належить уточнити, що ж розуміється під категорією конституційної держави

Під цим терміном не слід розуміти явище, котре в розмовній мові називається «правовою держа­вою» і передбачає радше законну державу. В законній державі урядові та адміністративні дії здійснюються згідно зі законом, який публічно виражається в конституції. І ця система означає, з погляду свободи, що державні акти визначаються законо­давчою владою і тільки нею, - а не однією лиш виконавчою владою. Вона убезпечує індивідуальні права перед можливою сваволею виконавчої влади чи адміністрації, котра в контексті новітньої держави перебуває на службі у виконавчої влади.

Законна держава має на меті убезпечити верховенство законо­давчої влади над усіма іншими гілками влади. Принаймні саме таким чином функціонують «демократичні» держави, котрі заслуговують на це визначення, якщо розуміти під демократією такий режим урядування, де юридичні норми витікають із того, що Руссо назвав «загальною волею».

Отож, законність дій виконавчої влади становить характерну ознаку того, що прий­нято називати правовою державою і що насправді є законною державою. Вона протистоїть сваволі виконавчої влади, котра за своєю природою, як писав Руссо, тяжіє до перевищення своїх повноважень з міркувань ефективності, а також для того, щоб звільнитися від закону.

Інакше кажучи, законна держава - це держава, де поважається загальна воля, так що свобода громадян ґрунтується на цій повазі. Підпорядкування виконав­чої влади цій волі з боку громадян передбачає, що вони в змозі будуть змусити виконавчу владу поважати їхні права, якщо вона їх порушуватиме. Отже, в «законній» демократії існують механізми, які дозволяють громадянам оскаржувати перед правосуддям (судами) зловживання владою. З цього погляду, законна держава (яку можна з таким же успіхом

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні