Державний суверенітет як важлива ознака держави
Боден розробляє концептуальну структуру держави або ж республіки, ґрунтуючись на ідеї суверенітету світської потуги над усіма іншими потугами. Поява цієї теорії пов'язана з цілком конкретними історичними обставинами - боротьбою королів проти зазіхань великих феодалів на самостійність у межах однієї держави (феодали діяли за принципом «кожен барон суверен у своїй баронії») та спроб Папи Римського стати «над королями» і управляти ними. Саме тоді і склалося вчення про суверенітет як суверенітет внутрішній і зовнішній. [2]
Створення концепції суверенітету є історією поєднання двох складових - філософської та історичної. Таке поєднання не можна розглядати, як чисту випадковість. Навпаки, в силу цього стикування, котре так характерне для новітньої політики, принцип кується в буремних подіях, котрі від початку XVI сторіччя стрясають усю Європу, - і в філософських працях, які намагаються осмислити всю вагу цієї історичної матерії. В цьому розумінні суверенітет є майже систематичним зіткненням матерії (історичної) та форми (філософської думки). Немає одначе сумніву в тому, що було б марним (або й просто наївним) вважати, ніби в таке зіткнення, - котре становить собою зв'язок, - вступають і теорія, й практика і що важливим ми навіть корисним було б з'ясувати, чи практика обумовлюється теорією, а чи ця зумовленість розвивається у зворотному напрямку.
Політичне становлення концепції суверенітету розвивається в живій і часто смертоносній історії, де діють люди з їхніми пристрастями і бажаннями, так що філософія цієї історії, - політичної історії, - сама виступає мірилом практики. З політичного погляду, новітня історія - це світ суверенітету, світ держави. І вся сукупність концепцій, котра будує цей світ у думках, - його можна розглядати як світ ідей, - таким чином становить собою частину цієї історії, а саме елемент історичної практики (її теоретичний момент)
Т. Гоббс у праці «Про громадянина» запроваджує новий філософський жанр новітньої епохи - філософію держави. Ця праця є першою спробою скласти філософію принципу суверенітету; автор намагається філософським шляхом обґрунтувати принцип держави. Слід зазначити, що йдеться про небувалу досі спробу такого обґрунтування. Гоббс бере за основу проект Бодена: він запозичив у нього поняття суверенітету, одначе Боден і не пробував зробити філософське обґрунтування цієї концепції. Він заклав її юридичну основу, надав їй певної філософської повноти, але так і не обґрунтував.
Гоббс пішов відмінним шляхом: згідно з його концепцією, суверенітет не може належати виключно до царини юридичної філософії - необхідність суверена зумовлюється структурою самих явищ людського світу. Гоббс намагається запровадити те, що він іменує «політичною наукою», себто науку про політичні тіла, і котра ґрунтуватиметься на історичних даних.
Гоббс виступає як мислитель-основоположник цього політичного обґрунтування, і його праця запровадила, якщо можна так висловитися, мову і граматику політики, яку практикуватимуть аж до XIX сторіччя. Таким є значення гоббсівського відкриття філософії держави.
Праця Спінози «Політичний трактат», розпочатий 1675 року і незавершений через смерть (1677), становить собою антигоббсівський маніфест. Ця праця була написана після «Теолого-політичного трактату», й у ній він дійшов до висновків, у яких гостро і твердо - їх можна розглядати і як відповідь Гоббсові, і як його критику, - стверджує, що метою держави є свобода.