Державний суверенітет як важлива ознака держави

здійснюються такі суверенні права, як право укладення міжнародних договорів, участі в роботі міжнародних організацій, підтримання дипломатичних відносин з іноземними країнами, оголошення війни і укладення миру тощо. У федеративній державі, створеній знизу шляхом об'єднання неза­лежних держав, суверенітет тих, що об'єднуються, є джерелом повноважень центральної влади. Ця влада здійснює суму добровільно переданих їй державами, що об'єдна­лися, суверенних прав. Навпаки, створення федерації зверху від­бувається шляхом передачі певної кількості суверенних прав від центральної влади щойно утвореним членам федерації.

Як зазначає П. М. Рабинович у сучасному світі суверенітет жодної держави не означає, що вона не зв'язана ні з чим усередині країни й абсолютно незалежна від інших держав, від світового співтовариства в цілому. Будь-яка демократична держава усередині країни повинна постійно прислухатися до думки громадян, соціальних груп і їхніх недержавних утворень. У міжнародних відносинах держава бере на себе зобов'язання, рахується з загальновизнаними нормами міжнародного права, з укладеними нею договорами. Однак це не ущемляє добровільний характер, обов’язки встановлюються по взаємній або по загальній згоді.

Імперіалізм, себто бурхливе розростання суверенітету поза кордони його володінь, колоніалізм, себто політична форма підкорення чужих народів - ось два ферменти, котрі пород­жують націоналізм серед завойованих народів. Отож, процес набуття суверенітету набирає форми національно-визвольної війни, котру «нація» провадить проти свого кровного ворога -імперіалізму, й головною дійовою особою нації, так би мовити її тілом, виступає «народ», який зобов'язаний провадити збройну боротьбу проти своїх власних ворогів, себто феодаль­них власників. Так що деколонізація ніколи не була мирним явищем, і відвоювання суверенітету колонізованими народами неухильно проходить через фазу визвольної війни, призводячи до протистояння суверенітету збройної нації з колоніальним суверенітетом. В цьому процесі, де ставкою виступає збройна боротьба, перемагає лише поява політичного суверенітету (держава, звільнена колоніальною державою), котрий виступає, так би мовити, всього лише зовнішньою, зримою формою. Через суверенітет і за його допомогою реально проголошується істо­рична, інтелектуальна й духовна ідентичність народу. [12]

Розділ ІІ. Суттєві ознаки та види державного суверенітету

Як вказують усі розглядувані мною автори, ознаками суверенітету є його єдність, неподільність і невідчужуваність. Єдність суверенітету полягає в тому, що в державі може бу­ти одна суверенна влада, яку здійснює вся система державних ор­ганів. Тому всілякі спроби самопроголошення суверенітету тери­торіями в межах однієї країни є неправомірними. Неподільність суверенітету полягає в тому, що державній владі, яка діє на території певної країни, належить вся повнота суверенітету. Державна влада не може бути лише частково суве­ренною. Несуверенні утворення не можна вважати державами (наприклад, колонії, протекторати тощо). Не є суверенними дер­жавами і автономні утворення, які наділені окремими суверенни­ми правами і тому набувають певних ознак державності (напри­клад, Автономна Республіка Крим).

М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко та О. В. Петришин підкреслюють, що невідчужуваність суверенітету означає, що суверенітет не може бути нікому переданий або обмежений. Звичайно суве­ренітету не властивий абсолютний характер. Сфера здійснення окремих суверенних прав може бути з тих чи інших причин обме­женою, звуженою, але лише доти і тією мірою, якою держава вва­жає це для себе корисним чи необхідним. Прикладом такого обме­ження є сучасні інтеграційні процеси, в яких бере участь і Україна і які знаходять свій вияв через діяльність Ради Європи, ОБСЄ, СНД. Органи, створені такими об'єднаннями, мають здебільшого узгоджувальний, координуючий характер, внаслідок чого

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні