Державність української мови - декларація і реальність

іще тоталітарною системою:

1. Ми довели вже усьому світові, що українська мова багата і милозвучна, себе ж переконати неможливо, що вона варта того, щоб нею розмовляти, берегти її і збагачувати.

2. Намагаючись дбати про престиж держави, мову тримаємо на коротенькому ланцюжку. Для учнів, студентів, багатьох іще вчителів українська мова залишається лише мовою навчання і викладання.

Для багатьох посадовців – кабінетною мовою, "засобом керування". А в кінці робочого дня її закидають у куток довгої шухляди і зачиняють на два замки до наступного ранку.

3. Хто може сказати точно, для кого, для якої держави готують фахівців наші інститути і університети. Кому потрібні дипломовані "суржиконосії"? Досі в державі немає замовлення на україномовного фахівця.

4. В усьому світі носіями культури певного народу є, насамперед, носії національної мови. Кого із поіменованих "зірок", "заслужених" і "народних" сьогодні можна назвати національною гордістю? Чому в інтерв'ю вони так відверто сміються над "неподдающейся мовой"? І, зрештою, коли це перестане бути нормою?

5. Якщо в питаннях політики, економіки наша держава намагається вивчати світовий досвід, рівнятися на високорозвинені цивілізовані держави, то вирішенню мовних проблем нам спочатку слід повчитися в далеких од цивілізації індійських племен, де матері витрачають щодня по 2 години на навчання дітей умінню правильно говорити мовою племені. Це вкрай важливо для індійця: від уміння справлятися з граматикою значною мірою залежить його соціальне становище в зрілі роки. Зазначимо іще, що граматична система досить складна, і мова не має свого письма

6. З одного боку – так багато говоримо про національне виховання молоді (а формування мовленнєвої культури є його складовою частиною), з іншого боку – ніяк про це не дбаємо.

Прикрих фактів, на жаль, зараз достатньо. Але досить уже просто про них говорити. Як бачимо, дискусіями і просто констатацією фактів справа не вирішується.

Пропозиції щодо програми дій :

1. Приділити більше уваги вивченню державної мови у школах. Як саме? З минулого навчального року школи почали працювати за новими програмами, укладеними групою вчених Інституту педагогіки АПН України. Змінилися принципи, мета і завдання цього курсу. Згідно з вимогами часу, основна мета вивчення рідної мови полягає у "формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє уміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови" (1). Отже, важливо, що основний акцент зроблено на вироблення комунікативних умінь і навичок. Але ж навчити гарно володіти мовою можна лише в процесі мовлення. Чи має змогу вчитель вислухати всіх учнів, коли їх 30-35 у класі? Згадаймо початок 80-х років, коли на уроках російської мови клас ділився навпіл, а вчителі при цьому ще й отримували п'ятнадцятивідсоткову надбавку до зарплати. Створюються всі умови для вивчення іноземних мов (це – престижно!) – учитель працює з половиною, а то й третиною класу. Український же словесник в усі часи працював у нерівних умовах.

Аби мати результат, аби навчити дітей вільно висловлюватися, треба щоб за урок учитель мав змогу по кілька разів почути кожного учня. І варто нарешті прислухатися до

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні