Державність української мови - декларація і реальність

мудрих слів В. Сухомлинського і зробити рідну мову найважливішим, першорядним шкільним предметом.

2. Подбати про українську книгу. Взяти під контроль фінансування і випуск книжок. Останнім часом з'являються гарні видання, але за ціною вони недоступні широкому загалові. Учителеві не під силу зібрати свою бібліотеку, а це так необхідно.

Зробити українську книгу дешевою, якісною за змістом і формою, і популяризувати її. Заохочувати видання української класики, підручників і методичних посібників.

3. Переглянути навчальні плани для вищої школи. В інститутах та університетах українська мова має викладатися щонайменше 6 семестрів, і обов'язково повернути як форму контролю – державний іспит з мови в усіх вузах і на всіх факультетах.

Ще Михайло Грушевський справедливо зазначав: "Поки мова не здобуде місця у вищій школі, поки вона не служить органом викладання в університетських та інших учбових закладах, поки вона не стала знаряддям наукової праці у викладанні й літературі, доти суспільство, народність, що розмовляє цією мовою, почуватиме себе на становищі "нижчої", культурно неповноцінної нації".

Високий рівень володіння державною мовою має бути одним із критеріїв оцінювання рівня професійної досконалості.

4. Провести атестацію з української мови для державних службовців усіх рівнів. І проводити її через кожні три роки

Для цього при кафедрах української мови організувати постійно діючі курси.  

Особливо високі вимоги повинні ставитися до мовлення посадових осіб.

Принизливим має бути і для журналіста, і для юриста, економіста, лікаря, народного депутата тощо, таке мовлення:

"Буде виконано до жодного пункта", "голова комісії", "який ставе свою підпис", "якщо виброси продолжатимуться", "спалювання вуглю", "дивилися за подіями у Верховній Раді", "сформульовані юридично грамотно і вірно", "я рахую, що референдум відбудеться", "нічого вражального не сталося", "у самі кратчайші сроки", ". . . понад сорока восьми гектарів", " і даже навіть більше того скажу".

5. Виважено підходити до проблеми унормування лексики і правопису української мови, укладання термінологічних словників.

Наплив полонізмів, надуживання іншомовної лексики, прагнення водночас повернути всі форми і слова навряд чи викличе захоплення і бажання вивчати мову.

Дивні модні віяння у нас: так швидко "прижилися" - електорат, бартер, спонсор, мас-медіа, істеблішмент, інавгурація, офшорний, шоп, бутік, самміт, консолідувати, конвенція тощо, їх так намагаються популяризувати журналісти і народні обранці (звучить значно приємніше, ніж "електорат"), набагато важче чомусь піддаються запам'ятанню свої, споконвічно українські слова. Нечасто у мовленні почуєш "квапитися", "бентежити", "баритися", "блазень", "гаятися", "глузувати", "гребувати", "дошкуляти", "зглянутися", "марнувати" тощо.

Звісно, зміни в економічному, політичному, культурному житті держави сприяли значному оновленню і активному поповненню лексичного складу.

Зрозуміла поява лексем "дистриб'ютор", "сканер", "факс", "файл" тощо. Чи рівноцінна ж заміна "виборців" на "електорат", "сталий" на "перманентний", "доцільний, прибутковий" на "рентабельний", "соборний, неподільний" на "унітарний" тощо.

Навряд чи сприятимуть піднесенню престижу нашої мови і такі альтернативи: змагун (спортсмен), відбиванка (волейбол), штрикавка (шприц), розчепірка (парасолька), живчик (пульс), відчаль (старт), хлипавка (клапан) та ін.

6. Всі засоби масової інформації мають популяризувати і рекламувати державну мову.

По-перше,

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні