Державно-церковні відносини на Україні

зв’язати різноманітне політичне життя суспільства й релігійні уподобання його громадян, тим не менш цей зв’язок існує. Між іншим, він обумовлюється тим, що від політичного режиму, встановленого в державі, зале­жить і ступінь релігійної свободи в суспільстві.

Демократичні традиції України протягом більшого періоду її історії були слабкі, а протягом більшої частини радянського періоду - зовсім відсутні. Україна стоїть пе­ред основною задачею - „усунути з багатьох сфер діяльності надмірний державний вплив, успадкований від радянської доби. Відокремлення церкви від держави пра­цювало б у напрямку цієї головної мети, а відновлення державної влади над церквою спрацювало б проти неї. Україна може ігнорувати розвиток своєї релігійної спад­щини лише на шкоду собі.

Розділ І Моделі державно-церковних відносин. Радянська модель

Останнім часом вплив церкви, релігійності, релігійних норм та цінностей на життя суспільства в постсоціалістичних державах помітно збільшився. Це пояснюється у деякій мірі важливими змінами умов життєдіяльності і підходом до релігії як важливої інтегруючої сили і факто­ру духовно-морального відродження народу.

Розглядаючи становище церкви в державно. організо­ваному суспільстві, потрібно відмітити, що вже в ранньокласових державах, що існували у формі міст-держав, бу­ло три центри управління, адміністративного і ідеологічно­го вождя: міська община, палац і храм. Храми виступали як релігійні, організаційно-господарські, розподільні і інформаційні системи .

В усі наступні часи церква відігравала важливу роль в суспільстві. Вона була енергійним провідником і опорою феодальних порядків, затвердження феодальної власності, ідеологічного обґрунтування верховенства вла­ди в державі. Церква здійснювала великий вплив на на економічне і політичне життя, на побут населен­ня, на міждержавні відносини

Поборник хри­стиянської церкви Августин Аврелій (354-430 pp. ) вва­жав, що за межами церкви немає правового порядку; держава, чужа церкві, є не що інше, як розбійницька шайка, тому що без церкви немає справедливості.

Становлення буржуазно-суспільних відносин супро­воджувалось, як правило вимогою відокремлення церкви від держави, створенням світської юрисдикції, усу­ненням церкви від втручання в державне життя, в тому числі у правове регулювання. Ставлення до церкви, до релігії проголошувалось власною справою кожного громадянина.

Видатний російський юрист і філософ І. А. Ільїн (1883 - 1954 pp. ) наступним чином визначав співвідношення держави і церкви: "Церква і держава - взаємовиключаючі по установленню, по духу, по достоїнству, по цілі і по способу дії. Держава, яка намагається при­власнити собі силу і достоїнство церкви, робить кощун­ство, гріх і вульгарність. Церква, яка намагається при­власнити собі владу і меч держави, втрачає своє до­стоїнство і зраджує своєму призначенню. Церква не повинна брати меч - ні для насадження віри, ні для страти єретиків або злодіїв, ні для війни. . . У цьому відношенні церква "аполітична", задача політики не є її задача, засоби політики не є її засобами; ранг політики не є п ранг.

Безпосереднім результатом "розлучення" держави і церкви у соціальних відношеннях у розглядуваний період став режим відокремлення церкви від держа-; ви - найважливіший принцип, який дістав визнання в багатьох країнах і закріплений в їх конститу­ціях.

Аналіз законодавства і практики дозволяє виділити 2 основні види статусу церкви в державі: 1) державна церква, закріплення її привілейованого положення в порівнянні з іншими віросповіданнями;

2)

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні