Державно-церковні відносини на Україні

релігію і церкву, безперечно, належить Законові України "Про свободу совісті та релігійні організації", прийнятому 23 квітня І991 року, та внесеним до нього змінам та доповнення 23 грудня 1993 року. Крім нього, положення релігії, церкви та віруючих у державі визначають ще понад ЗО законів, законодавчих актів, нормативних документів.

Безперечно, чинне українське законодавство є якіс­но новим і набагато демократичнішим, ніж колишнє. Водночас, маючи незаперечні переваги перед ним, воно ще далеке від досконалості.

Висновки

Підсумовуючи все сказане, слід відзначити, що дєржавно-церковні відносини охоплюють досить великий і складний спектр взаємовідносин, що виникають в про­цесі функціонування між державою і церквою.

З багатолітнього протистояння тоталітарним режи­мам церква вийшла надзвичайно ослабленою, витісненою з властивих їй сфер діяльності. Церква просто не в змозі в стислі строки виробити свого роду "теологію посттоталітаризму" і перетворити її у життя, і тому вона гостро потребує всебічної допомоги держави і суспіль­ства. Останні, в свою чергу, також гостро потребують до­помоги церкви, яка здатна відіграти серйозну роль у по­доланні важких соціальних патологій посткомуністичних суспільств.

Нині, узагальнюючи, можна сказати, що релігійно-політична ситуація на Україні характеризується:

- значною політизацією церкви і релігійних організацій, з одного боку, і певною сакралізацією політики- з іншого( дуже багато політичних угрупувань використовують релігійну риторику і релігійні лозунги);

- поєднанням політики і релігії, в основному на фунті національного, що часто, не без впливу третіх сил, набу­ває форми клерикального націоналізму;

- великою напруженістю: в конфлікт втягнено багато сторін, що займають, як правило, безкомпромісну пози­цію ( всі мають претензії до всіх);

- нестабільністю і динамічністю: наявний стан може розглядатися лише як тимчасовий.

Розглядаючи питання законодавчого забезпечення діяльності релігійних організацій, слід також зважати на те, що наше суспільство є перехідним, що правова дер­жава у нас лише формується і багато процесів відбу­вається за інерцією.

Нормативна база України є недосконалою, але до­статньою для нормального розвитку державно-церковних відносин. Дано чітке конституційне визначення свободи совісті, відокремлення церкви від держави і школи від церкви, врегульовано майнові відносини і визначено ста­тус релігійних організацій. Важливим є узгодження на­ціонального законодавства, що регулює відносини в галузі релігійного життя з міжнародними актами, які підписала Україна.

Безсумнівно, в усіх галузях державно-церковних відносин повинні бути усунені порушення і недоробки. Недопустимим повинно бути втручання держави у внутрішні справи Церков і наміри утворення "державної церкви".

Отже, Українська церква може розвиватися більш повно, а Українська держава більш демократично, якщо вони потурбуються встановити взаємовідносини партнерства, а непротистояння, які гарантують автоно­мію церковної сфери

Список використаних джерел і літератури 

Джерела

  1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996,-К. , 1996.
  2. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» // Відомості Верховної Ради України. -1991.  

Література

  1. Держава і церква (курс лекцій під редакцією доцента М. М. Палінчака), Ужгород, 1998р.
  2. С. В. Сьомін та інші. Державно-церковні відносини: світовий досвід і Україна (історико-політичний аналіз) Київ. -2002.
  3. В. К. Липинський. Релігія і Церква в
1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні