Державно-правові погляди Н.Макіавеллі

літератури, дипломат і політик (зокрема, 14 років роботи на посту секретаря Флорентійської республіки), він увійшов до історії політико-юридичної думки як автор ряду чудових праць : "Государ" (1513), "Міркування про першу декаду Тіта Лівія" (1519), "Історія Флоренції" (перше видання - 1532) та ін.

У юності Ніколо не здобув широкої освіти, на відміну від більшості інших гуманістів, проте ці недоліки він заповнив самостійно - з одного боку, шляхом самоосвіти, а з іншого боку, спостерігаючи за реальним життям сучасної йому Флоренції і детально аналізуючи результати своїх спостережень. Від інших філософів Макіавеллі відрізнявся ще і тим, що він керувався у своїх творах не абстрактними ідеями урочистості добра і Бога, а реальним досвідом конкретного життя, ідеями користі і доцільності. "Я не піклувався тут ні про красу складу, ні про пишноту і звучність слів, ні про які зовнішні прикраси і затії, якими багато хто любить розцвічувати і устатковувати свої твори, бо бажаючи, щоб моя праця або залишилася в безвісності, або отримала визнання єдино за незвичність і важливість предмета".

Якщо порівняти і зіставити деякі праці Макіавеллі, то складається така парадоксальна ситуація. Пояснення цьому шукають в характері самої особи письменника, у впливі на нього драматично складної епохи, сучасником і вдумливим аналітиком якої він був. Відмічають його полум'яну любов до вітчизни, що тяжко страждала від внутрішніх міжусобиць, шаленства дрібних тиранів, втручання церкви у світські справи, вторгнень іноземних держав. Також не без підстав підкреслюють його симпатії республіканському ладу, окремим демократичним інститутам. Але якщо проаналізувавши його твір "Государ" те відразу ж виявляється протиріччя в його діяльності. Так не дивлячись на те, що він був схильний до республіканського ладу в його творі цивільно-гуманістичні ноти звучать максимально приглушено (якщо звучать взагалі). Тут немає нічого дивного. Макіавеллі писав його зовсім не для прославляння демократичних і республіканських цінностей, апології права і гуманізму

"Государ" при першому ознайомленні з ним з'являється трактатом (скромним за об'ємом) про роль, місце і значення правителя, глави держави в Італії і Європі XVI ст. . Уважніше його вивчення показує: в людських якостях і поведінці государя Макіавеллі на свій лад розкриває риси, закономірності політичної діяльності персоніфікованого в нім (тобто в правителеві) самої держави. У цій установці на виявлення природи держави, а не в складанні портрета потрібного країні правителя і дачі йому рад, пристосованих до злості дня, полягає глибокий концептуальний сенс "Государя". Далі розмова йтиме в основному про нього.

Він практично виключає релігійну точку зору з арсеналу своїх пояснювальних засобів. Головний авторитет для нього, як вже відзначалося вище, - досвід історії. Трактування політики відділяється, таким чином, від теології, релігійна аргументація усувається з державознавства. Макіавеллі постулював новий, по суті не відомий ні античним письменникам, ні мислителям середньовіччя, закон: політичні події, зміни в державі, зміна його форм відбуваються не по волі божій, не по примсі або фантазії людей, але здійснюються об'єктивно, під впливом "дійсного ходу речей, а не уявного".

Постулат самостійного трактування політики, прийнятий Макіавеллі, спонукав його відокремити державознавство не лише від теології. Це ж він робить по відношенню до етики. Із його точки зору, недоречно, нереалістично осмислювати і вирішувати політичні проблеми, знаходячись в крузі моральних критеріїв і суджень, бо влада, політика, технологія політичного панування (їм в першу чергу присвячений "Государ")

1 2 3 4 5