Державно-правові погляди Вольтера

природної рівності”. “Кожен батько сім’ї повинен бути господарем в своєму домі, але не в домі свого сусіда. В суспільстві, яке складається з багатьох домів і з багатьох кусків землі, що їм належать, буде дивне хазяйнування одного над цими домами і володіннями. Звичайно, що кожен господар повинен мати свій голос в питаннях суспільного благополуччя. В такій державі, яка управляється одним суспільством повинно бути більше багатства і більше населення, ніж в державі, якою керує один господар, бо в справжній республіці кожен її громадянин, впевнений в благополуччі своєї власності і своєї особистості, спокійно працює для себе і покращує свій добробут, покращує добробут суспільства. Протилежне відбувається в державі, якою керує один господар. Громадянин такої держави часом буває здивований, дізнавшись, що ні він сам, ні його власність йому не належить”. В цій республіці основними гарантіями свободи громадян є свобода особистості, свобода думки і друку, свобода совісті і рівність перед законом.

Вимагання свободи особистості означало протест проти феодально-абсолютницького та поліцейського свавілля, в руках яких у Франції знаходилось життя та майно підданих короля. Свобода особистості розглядалась тому, як перша з свобод нормального суспільного порядку, який забезпечує людині її індивідуальне право на користування благами життя.

Свобода думки – це перш за все свобода друку “. . . Як може називати себе вільним народ, якщо йому не дозволено письмово виражати свої думки?” В статті “Свобода друку” і “Філософському словнику” це право прирівнюється до природних прав людини, яка може “користуватися своїм пером і своєю мовою на свій ризик, страх і вдачу. ” При всій своїй ворожнечі до Ж. Ж

Руссо Вольтер протестував проти засудження його “Суспільного договору” женевськими властями: “У нас цю книгу спалили. . . Якби вона була небезпечна, потрібно було б її знищити. Спалити книгу – це значить признатися в тому, що ми не маємо розуму відповісти на неї”. Свобода совісті, тобто свобода релігійних переконань, є також невід’ємною умовою громадянської свободи, яка тріумфує над фанатизмом та нетерпимістю. На кінець, рівність громадян перед законом передбачає можливість адміністративного насилля, судових зловживань та злочинів. Сукупність цих свобод є умовою існування розумної просвітленої і справедливої держави, яка найбільш перевтілюється у розумному, справедливому і просвітленому республіканському ладі.

Остання посмертна трагедія Вольтера “Агафони” зображує молодого героя Ареіда, спадкоємець сіракузького тирана, який відрікається від трону і передає свою владу народу. Трагедія була поставлена 31 травня 1779 року в річницю з дня смерті її автора і за десять років до революційних подій, які призвели до падіння династії Бурбонів, страти Людовіка XVI і утвердженню буржуазної республіки.

В державному ідеалі Вольтера ясно спостерігаються риси майбутнього буржуазно-республіканського порядку. В цьому відношенні політичні ідеї Вольтера розділили долю багатьох інших просвітительських ідеалів. Встановлені вслід за “перемогою розуму” суспільні та політичні установи виявились карикатурою на яскраві обіцянки просвітителів, які викликають тільки гірке розчарування.

В його політичних концепціях містився той елемент “конкретної розумності”, яка дозволила йому дуже чітко і ясно окреслити ідеальний політичний контур буржуазної держави і соціального устрою, який знайшов своє класичне втілення в “Декларації прав людини і громадянина”. Коли Наполеон сказав, що вся Франція сповідує релігію Вольтера, він мав на увазі не тільки вольтерівський деїзм і вольтерівське заперечення християнства. Сповідувати релігію Вольтера значило також і в питанні про державний устрій. Прихильником тієї концепції буржуазної республіки,

1 2 3 4 5 6 7