Деякі аспекти українсько-польських відносин у роки Другої світової війни

Деякі аспекти українсько-польських відносин у роки Другої світової війни

Протистояння між поляками й українцями у воєнний період подекуди в літературі називають українсько-польською війною. Попри те, що минуло вже понад 60 років від тих драматичних подій, а ні українська, а ні польська сторони не можуть вибачити тих кривд і образ, які тоді завдали одна одній.

Досліджуючи українсько-польське політичне і збройне протистояння на землях зі змішаним населенням, історики кожного разу намагалися пояснити його причини. Зокрема, його аналіз під час роботи десяти міжнародних наукових семінарів (1996–2001 рр.), що були започатковані угодою між Світовим союзом воїнів Армії Крайової (АК) і Об’єднанням українців у Польщі (ОУП), суттєво зблизив позиції дослідників обох країн, допоміг їм безпосередньо познайомитися з точкою зору своїх наукових опонентів, дав можливість частині з них здійснити еволюцію у власних поглядах на обговорювані проблеми, підштовхнув до висновку, що знання історії українсько-польських взаємин потрібне обом народам, особливо новим поколінням українців і поляків, котрі будують своє майбутнє. “Метою подолання упереджень і усталених стереотипів у дусі поєднання і побудови добросусідських відносин, – вважають учасники семінарів, – є також і показ усієї правди про події на Волині і в Східній Галичині під час Другої світової війни. Це потрібно для того, щоб не з’ясовані до кінця факти не були джерелом недовіри й упередження, не тяжіли над нашими відносинами”.

На думку вчених обох держав, джерела українсько-польського конфлікту у розглядуваний період – у спільному минулому, є наслідком давніх обопільних упереджень, завданих кривд. До причин протистояння вони відносять:

Драматичну історію українського та польського народів у ХVІ – ХVІІІ століттях, заповнену особливо жорстокими селянськими бунтами і козацькими повстаннями, що придушувалися в потоках крові і залишили у свідомості багатьох поколінь задавлені, але не забуті незабуті взаємні кривди, почуття соціальної несправедливості;

Досвід і висновки з програної українцями війни з Польщею в 1918–1919 рр., які вказували на останню як на одну з головних перешкод у побудові незалежної України;

Неврегульовані загальнополітичні умови після Першої світової війни, що позбавили українців можливості мати власну державність;

Національну політику ІІ Речі посполитої на східних територіях, що ґрунтувалася на засадах націоналізму й усунення інших національностей від участі в державному і громадському житті (справа автономії та самоврядування, проблема земельної реформи, освітня політика, порушення громадянських прав і свобод, репресії проти українців). Вона не ліквідувала давні суспільні конфлікти, а, навпаки, їх загострювала;

Терористичну і саботажну діяльність Української військової організації (УВО), а потім Організації українських націоналістів (ОУН) на території Польщі у міжвоєнний період;

Антипольську діяльність ОУН під час Другої світової війни, що виникла здебільшого з прийнятої ідеології інтегрального націоналізму і формувала свідомість українського суспільства в дусі ненависті до поляків, як таких, що стоять на перешкоді незалежності України;

Підбурювальну роль обох тоталітарних режимів – радянського і німецького – у роздмухуванні українсько-польського конфлікту;

Деморалізуючий вплив війни, яка спричинила велике моральне спустошення і відхід від норм соціальної поведінки, обумовив кривавий і злочинний характер конфлікту;

Безкомпромісні позиції польського еміграційного уряду й ОУН у територіальному питанні, рівень політичної мудрості польських і українських “вождів”, відповідальність політичних сил, під впливом яких опинилося населення в роки війни.

Такою була далеко не повна гама тих історичних, політичних, економічних, релігійних, моральних та інших чинників, що спричинилися до виклику кривавої драми українсько-польських відносин.

В українській політичній думці розглядуваного періоду широко дискутувалося

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні