Деякі аспекти українсько-польських відносин у роки Другої світової війни

заявив: “Вирішення проблеми взаємин українців з поляками залежатиме від того, хто буде ці справи регулювати. Коли німці, то наразі немає про що говорити. Коли ж маємо ці справи вирішити між собою, то мені здається, що польська сторона психологічно не підготовлена до мирного полагодження спірних питань. Ми не можемо зрезигнувати з лінії Сяну та Буга, бо це озна­чало б зректись найбільш національного вартісного елементу… В такій ситу­ації єдиний вихід – збройно вирішувати ці справи, як це було у 1918 р…”.

Інший оунівський діяч О. Черкавський, знайомлячи поляків з програ­мою українців на випадок поразки німців, заявив: “Для нас байдуже, яку компенсацію візьмете з Німеччини. Можете собі взяти Прусію і більше, ми вам охоче в цьому допоможемо, але там, де ми є в більшості (кордон Сяну, Бугу і Прип’яті), хочемо самі вирішувати…”.

У жовтні 1941 р. ОУН-СД доручає журналісту, колишньому голов­ному редактору газети “Нове село” (1936-1939 рр. ) у Львові, одному з мітрингівців Б. Левицькому провести у Варшаві переговори з представни­ками польських підпільних організацій. Як випливає зі звіту про польсько-українські відносини з часу виникнення світової війни, надісланого 11 лис­топада 1941 p. генералом С. Гротом-Ровецьким прем’єр-міністру В. Сікорському, офіційний представник бандерівців прибув, аби підготувати умови для переговорів, які “привели б до вироблення спільної політики щодо німців”. Від імені організації Б. Левицький обіцяв вплинути на антипольські настрої українського населення, якщо буде припинена антиукраїнська кам­панія. Він запропонував полякам на майбутніх переговорах “виходити з того, що Україна повинна стати незалежною, а проблема українсько-польського кордону обговорювалась б після війни”.

Згідно з вищезгаданим звітом, Б. Левицький нібито зауважив: “Пережи­ваємо з приводу того, що офіційні українські чинники прийняли на 100 відсотків німецьку концепцію: розуміємо, що нова Європа буде творитися за англійсько-американськими рецептами, а не за німецькими”.

Характеризуючи В. Сікорському організацію, яку представляв Б

Левиць­кий, С. Грот-Ровецький зауважив: “Єдиною активною українською групою, схильною врешті-решт шукати з нами порозуміння на грунті Великої Ук­раїни, є безкомпромісна незалежна молодь (бандерівці). Тепер вони при­ступають до таємної діяльності і набирають антинімецького напрямку”.

На жаль, серйозних зрушень у польсько-українському порозумінні ні Б. Левицький, ні інший представник ОУН-СД, який прибув у Варшаву в кінці 1941 р. , не домоглись.

У грудні 1941 р. у Львові відбулися також переговори між представником Бюро інформації і пропаганди АК М. Жулавським і головою УЦК В. Кубійовичом. Для остаточного врегулювання територіального питання В. Кубійович запропонував розмежувати територію проживання українців і поляків по лінії річок Буг, Гнила Липа та Ломниця. Він не виключав і здійснення переселення людей “на зразок німецьких експериментів”. Якщо польська сторона позитивно сприйме його пропозицію, то український діяч вважав за потрібне спільно звернутися до окупаційної влади. В. Кубійович висловлювався загалом за непорушність кордонів ІІ Речіпосполитої, а українським землям у складі майбутньої Польщі пропонував надати широку автономію на зразок давньої Сілезії. “Ми домагалися автономії для української етнічної групи, – писав він пізніше, – виокремлення української території, усунення з неї польських впливів…, прагнули крім обміну людності, до створення чисто української землі”. Як бачимо, така постановка територіального питання різко суперечила вищезазначеній концепції бандерівців щодо створення Української соборної самостійної держави на всіх етнічних українських землях. Тому вони неодноразово попереджували В. Кубійовича про недопустимість подібного трактування територіальної проблеми.

Тим часом, у квітні 1942 р. , відбулась II конференція ОУН-СД. На ній була прийнята постанова про ставлення до по­ляків: “Стоїмо за злагіднення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні