Діалекти української мови

застосувати й для часового впорядкування запозичень в українській мові, адже наслідком її відомих та окреслених у часі контактів стали значні пласти росіянізмів, полонізмів, германізмів, літуанізмів, раніше - тюркізмів та іранізмів. Показово, що всі вони мають своє окреме представництво в діалектній лексиці. Взагалі, досить погортати видані три томи "Етимологічного словника української мови", щоб переконатися в численності діалектних слів, не вживаних у загальноукраїнській писемній мові, - у словнику ці лексеми-заголовки словникових статей подано у квадратних дужках.  

Варто окремо зупинитися на готизмах. У слов'янських мовах їх відомо чимало: шолом, меч, полк, шкло, дошка, виноград, бук, буква, редька, осел, кіт, лев, верблюд, дружина (військова), хижа, хлів, хліб, колодязь, скот, князь. Але є й "сепаратно" українські готизми: мито, шати, шеляг, лихвар тощо. Очевидно, що в III ст. н. е. про писемну мову в українців не йдеться. То як же дотривали ці готизми дотепер, як не через діалектне усне мовлення? До того ж хазяйнували готи не деінде, а саме в наших краях, тут, на Наддніпрянщині аж до приходу в 370 році гунів, від яких зазнали нищівної поразки й зникли з історії (пізніші відомості про кримських "готів" XVI ст. контроверсійні). Тут же, в Україні досі є й готські назви річок: Велибок, Тирихва, Мурахва, Мерефа, Стинавка, Пискава, Танискава, а по сусідству - й антиготські оборонні споруди тих часів, - щоправда, так само напівофіційно визнані, як і діалектне мовлення. Ідеться про обстежені й картографовані математиком А. Бугаєм Змійові вали, згодом датовані радіокарбонним методом за зібраними ним на валах зразками вугілля [8]

На північ од Віта-Бобрицької оборонної лінії, збудованої 370 року проти гунів, проходить паралельна ділянка 280 року. Оце якраз і є лінія оборони від готів, безпосередніх сусідів предків українців тут, на межі Полісся. Виходить, що мовна пам'ять сягає в нас навіть III ст. А от у мовну пам'ять литовців готська навала на південь від Литви вкарбувалася так, що й пізніших своїх південних сусідів - білорусів литовці дотепер звуть у діалектах gudai, тобто готи, а guda - то досі страховидло, страховище, потороча.

Коли вже зайшлося про Змійові вали, або, як називав їх А. Бугай, - Велику древлянську стіну, то слід, по-перше, згадати, що ці рівнобіжні пасма земляних фортифікацій з рештками згорілого частоколу на них витягнуті в широтному напрямі практично по діалектній межі поліських говірок, досі "матеріально" відділяючи їх від решти українських діалектів. Ця ж діалектна межа колись відділяла дві хвилі в топонімії Полісся, спеціально досліджені В. Никоновим: назви поселень з давнішим суфіксом -ичи, очевидно, древлянські; з -овці, -инці - пізніші, подільські, залишені слов'янським населенням, яке "стало одним з компонентів української народності" [9]. По-друге, треба зауважити, що названі вище дати - не найдавніші в 900-річній історії безперервної й системної розбудови валів. На 45-му кілометрі шосе Київ-Житомир збереглася ділянка валів з радіокарбонним датуванням 20 років до н. е. (!), а невеликий 30-кілометровий вал у Забуянні датується 150 роком до н. е. (!). Це вже дати іранської, сарматської доби [10]. Проте не забуваймо, що, за сучасними науковими уявленнями, іранські мовні впливи якраз і були останнім, третім складником (після балтійського й італьського) у формуванні праслов'янської мови [11], а іранський субстрат, - який

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні