Діалекти української мови

і досі промовляє зокрема через оте незнищенне "українське" г [12], відоме й іншим центральнослов'янським мовам (білоруській, словацькій, чеській, верхньолужицькій), - простягався тоді до верхів'їв Дністра, на що вказував ще Геродот [13].

Діалекти - як досі живі свідки справжньої, а не вигаданої історії - донесли до нас прадавні назви річок України, її гір, урочищ, поселень. Ці свідки - непідкупні і невблаганні, особливо коли давні назви розцінюються як "загадкові", незрозумілі, "непрозорі", тобто, непояснимі на сучасному мовному ґрунті. Тоді навколо них виникають наївні пояснення "народної етимології". Однак, це лишень байки. Досить поглянути на мапу Чернігівщини й Сіверщини знавцеві литовської мови - і до нього одразу "заговорять" такі мовні сфінкси, як Шостка - "кущова", Шатрищі - "лозове", Дyнаєць - "болотне", Уздиця - "пересихаюча", Обложки й Полошки - "підупалі, розвалені", Гірині - "лісові", Гудові - "білоруські", численні Локні - "ведмежі", Жукотки, Жавинки - "рибні", Крупці - "жаб'ячі", Кудрявці - "ставкові" тощо [14].

Лише фахівець-балканіст зразу впізнає серед річок України назви фракійського і дакійського походження, бо зможе пояснити їх: Ібр, Ятрань, Альта, Іртиця, Березань. Виявляється, є вони в Україні лише там, де існувала трипільська культура. Першим це достеріг О. Трубачов [15]. То виходить, Трипілля - балканський "імпорт"? Але ж такий висновок випливає і з неупереджених праць археологів. І недаремно ж усі бронзові знаряддя трипільців виготовлені з міді Аї-Бунару - родовища в теперішній Болгарії. Ці висновки спектрографічного аналізу металу опублікував свого часу Є. Черних

Знаменно, що в одному ряду з копіткими розкопками і складними спектрографічними технологіями опиняється такий крихкий матеріал, як слово - назва, донесена через шість тисячоліть (!) українським діалектним мовленням.

У працях О. Трубачова й В. Топорова з гідронімії України [16] можна знайти багатющу інформацію про назви наших річок і гір, успадковані предками, крім уже згаданих народів, іще й від тюрків (Орель, Інгул, Ташлик, Саксагань і сотня інших), іранців (Дніпро, Дністер, Дунай, Дін, Сула, Хорол), від предків теперішніх албанців - ілірійців (Горинь, Стрий, Бескид, Карпати, Медобори), давніх балтів (Рось, Раставиця, Вересня, Норин, кілька Вілій) - більшість у доріччі Прип'яті та Горині. Чимало успадковано від давніх слов'ян і досі зберігає архаїчні форми: Стир, Стубель, Радоробель, Либожада, Жерев, Ірпінь, Трубіж, Сувид, Супій.

Нарешті, фінолог спробує пояснити таке майже неймовірне поширення топонімічної основи кий-: від ісп. Сеути, фр. Севен, англ. Чевіот Гілз, нім. Кібіц-гебірге, численних Києвів і Київців у центрі Європи, сотень річок у Прибалтиці й Фінляндії (Ківі, Кіяні, Ківі-ярві, Ківі-олі), г. Кейви на Кольському півострові, де й Хібіни, Кийських островів у Білому морі (тут же на березі - Кийська сопка на півострові Канін Нос), до мансійської назви Уралу - Кев ("камінь, скеля") та Київських гір - історичної назви Кузнецького Алатау, звідки й досі бере витоки р. Кия, а далі на північ протікає Київський Єган [17]. З кожним десятиліттям досліджень щораз більше аргументів на користь уральського, протофінського походження цих назв. Це означає, що й через таку позірно хистку стежку, як усна діалектна традиція, теперішні носії діалектів мовно єднаються з сучасниками, а то й частиною тих самих протофінів і фракійців, ілірійців та іранців, тюрків та литовців.

Як уже йдеться про такі давні матерії, варто

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні