Дифузія хронотопних форм у романі Любка Дереша "Культ"

Дифузія хронотопних форм у романі Любка Дереша "Культ"

Роман "Культ" є одним з найперших творів молодого українського автора. Тут перетинаються яскраві образи, розгортається напружена інтрига, динамічний сюжет і водночас саме цей роман яскраво відбиває тенденції українського письма 90-х років XX століття і репрезентує ідейні тенденції нового десятиліття.

Метою поданого дослідження є встановити особливості конструювання хронотопу в романі Любка Дереша "Культ". Український літературний процес цього періоду є надзвичайно складним та нетотожнім, і саме у цей час у різнобарв'ї літературних напрямів, течій і жанрів постає українська фантастична література, як позаробоча форма. Першими репрезентаторами фантастики як специфічної жанрової форми стали Володимир Винниченко, Юрій Смолич, Юрій Винничук, Олесь Бердник тощо. На початку 90-х років тенденція втілення фантастичного в художній твір як специфічного прийому або цілого методу захопила і Любка Дереша. У своєму першому романі "Культ", надрукованому у часописі "Четвер" у 2002, автор користується надбаннями традиції, що усталилася в національній фантастичній літературі, але водночас уводить новітню форму конструювання фантастичної художньої площини: поетапна деструкція раціональної дійсності. У романі "Культ" постає об'єктивно-атрибутивний хронотоп головного героя Юрка Банзая. Ця часопросторова форма актуалізована як зовнішня відносно персонажа дійсність, яка фактично не подається автором тексту, а постає через світосприйняття персонажа, переломлюється через систему його перцептивного простору. Герой - осьовий центр розгортання цієї хронотопної структури. З перших сторінок роману Юрко потрапляє у нову для нього часопросторову форму, яка є основою умовою нашарування нової моделі перцептивного простору персонажа. У Мідних Буках Банзай влаштовується на роботу в коледж, при цьому незвичайне у тексті породжене своєрідним очікуванням героя на нього: "Ось уже тиждень, як він працював у коледжі. Навчання почалося 28-го, що само по собі було поганим знаком" [1, с. 7]

цей момент є переламним між основними художніми денотативними площинами, оскільки містить в собі перспективну конотацію. Слід зазначити, що однією з провідних ознак, які простежуються у фантастичних творах є чутливий до незвичайного головний персонаж, який більшою мірою сам провокує появу чарівного. З моменту фіксації незвичного, символічного маркування події активізується моделювання концепції суб'єктивно-психологічного хронотопу персонажа. Атрибути навколишньої дійсності постають тут як окремі уривки, сплески-пам'яті, історії, спогади "одного буття", які, слід звернути увагу, виділені у тексті на конструктивному рівні, у вигляді підрозділів. Так розкривається історія директора Андрія Ярославовича, що "у своєму довгому фотелі сидів чинно і поважно, з високо піднятим підборіддям, наче хетський цар Суппілуліума І" [1, с. 11]. Історичні асоціативні паралелі поглиблюють зміст художнього тексту та надають йому особливої семантики.

Локальні форми художнього простору у творі постають фрагментарно і обмежені лише тими об'єктами, що впадають до ока персонажа: підвіконня, кава з коньяком, таблиці тощо. Специфічний принцип об'єктної деталізації, вихоплення окремих предметів із суміжними метафізичними паралелями виводять нарацію на новий рівень художньої оповіді. Спостерігаємо своєрідну форму синтезу об'єктивно-атрибутивного та суб'єктивно-психологічного хронотопу тексту, що проходить на рівні свідомості героя, відображеної крізь призму оповіді автора. Опис особистого простору Юрка в коледжі побудований в опозиційній формі: з вуст директора у свідомості героя локус постає як "Кабінет з трьома вентиляторами з червоного дерева під стелею, які мірно розсікають повітря, з велетенським письмовим столом. . . " [1, с. 12], а з невеликим розривом у часі відповідно до цього

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні