Дискурс

дискурсі, ніж його субстанціональну структуру. Інші критерії орієнтовані на поверхневі елементи в діалозі; тема, дистанція між партнерами, характер протікання обміну репліками й ін. Проте глибинні утворення - потреба вступу в діалог, можуть складати саме вихідний критерій розмежування різних класів мовної взаємодії. У діалозі такого роду потреба виступає в різновиді макроінтенцій, у яких синтезується соціальна активність суб'єктів. Макроінтенції виступають у діалозі чимось об'єктивованим і виводяться із соціальних мотивів. Адже в подієвому підході "аналіз структури діяльності суб'єкта повинен починатися з того моменту, коли з числа актуальних потреб визначається домінуюча" (Головахо). На засаді наявних уявлень про мотиви діяльності людини (Якобсон, Обухівський, Хекхаузен, Ковальов) можна виділити чотири класи соціальних мотивів [7, 111].

Потреба в діалозі підставлена експресивною макроінтенцією. Суть її полягає у визначенні предметності причин дискомфорту особистості і пошуку підтримки і співучасті у партнера по спілкуванню, а також підтримці контакту за допомогою розваги партнера. При цьому комуніканти спираються на емоційно-афективний різновид зв'язку, що передбачає близьку дистанцію між ним, або на раціонально-рефлексивний зв'язок в оказіональній сфері (випадково знайомі партнери). Такого роду діалоги утворять афілятивний тип діалогічного дискурсу, який характеризується особистісною-орієнтованою тематикою, експресивним типом мовних дій (жалю, радості, вираження солідарності, розчарування, роздратованості й ін. ) і контактним типом мовних дій (згоди, сумніву, незгоди, відмови, звернення, вітання й ін. ), а також довірчим типом інтерперсональної модальності.

Пізнавальна потреба реалізується в евристичній макроінтенції

Такого роду мовне спілкування можна визначати як інтерв'ю.

Даний зразок діалогічного дискурсу може бути самостійним: наприклад, наведення довідок, допит підсудного, інтерв'ю репортера, а також входити складовою частиною в комплексний діалогічний дискурс, "Головною ознакою інтерв'ю є існування розриву в інформації між партнерами. Даний тип дискурсу може містити в собі комплексні зразки дій (розповідь, пояснення, опис, аргументацію)" [9, 90].

Евристична макроінтенція може реалізуватися не через власний зразок дискурсу, а побічно, коли один партнер хоче довідатися більше про іншого партнера, не даючи зрозуміти це іншому партнерові. У такому випадку найчастіше удаються до інтерпретаційного діалогу.

За допомогою цього типу діалогу реалізується координативна макроінтенція, яка відтворює потребу суб'єкта в ідентифікації і виділенні його в соціумі, здійснюється обмін інтерпретаціями суб'єктів, який може протікати у формі дискусії при дотриманні принципу кооперації або у формі суперечки-сварки або порушенні даного принципу. При цьому зіставляються ціннісні орієнтації, знання у визначеній предметній сфері, емоційні переливання. Інтерпретаційний тип діалогу має місце як у комунікації, орієнтованої на стосунки, у результаті яких підтримуються, розширюються або, навпаки, звужуються стосунки між партнерами, так і в предметній комунікації, у результаті якої формується загальна понятійна база для здійснення спільної діяльності.

Потреба в нормуванні діяльності фіксується в регулятивній макроінтенції, яка лежить у засаді інструментального типу діалогічного дискурсу. У виробничо-інституційній сфері це отримання завдання або розпорядження, інструкції і т. д. Як правило, до ілокутивного складу даного типу діалогу входять спонукання з різною мірою імперативності. Як різновид інструментального типу діалогу можна розглядати діалоги, де спонукання має м'яку міру імперативності, реалізовану за допомогою стратегій переконання, відношення партнера до чогось. Жорстка ж імперативність спирається на стратегії докорів, обсмикувань, заборон, що обумовлює постійно конфліктний різновид інтерперсональної модальності діалогу [10, 44].

Отже,

1 2 3 4 5 6 7 8 9