Дискурс

засаду варіантності виділених чотирьох типів діалогу (афілятивного, інтерпретаційного, інтерв'ю, інструментального) складають стратегії комунікантів, структура їхньої особистості, соціальні сфери. В одному діалогічному дискурсі можуть реалізуватися кілька макроінтенцій. У такому випадку ми маємо справу з комплексним діалогічним дискурсом. Людське спілкування має поліфункціональний характер. Це, імовірно, може пояснюватися тим, що, вступаючи в спілкування, партнери можуть не усвідомлювати (рефлектувати) усіх мотивів їхньої соціальної активності, це цілком відповідає концепції А. Леонтьева [11, 50].

Виділені чотири типи діалогу, як абстракції визначеного порядку, зустрічаються украй рідко. У реальній комунікації в діалогічному дискурсі взаємодіють кілька зразків діалогу. Наприклад, сполучення афілятивного зразка з інтерв'ю обумовлене тим, що один зразок створює умову для реалізації іншого зразка. Виділені типи діалогів можуть протікати у формі бесіди або суперечки, дискусії. У стратегічних цілях комунікант може маніпулювати зразками діалогу. Так, для маскування інтересу до визначеної інформації комунікант замість інтерв'ю може використовувати образний інтерпретаційний діалог для досягнення своєї мети. Такого роду використання залежить від рис мовної особистості і ситуації спілкування.

2. ТИПИ ДИСКУРСІВ І ФОРМУВАННЯ ЇХНІХ ВЕКТОРІВ

Мовна діяльність і дискурс у нашому розумінні розглядається як сутність і явище.

Простір дискурсу, будучи крапкою в безмежному континуумі мовної діяльності, сам собою гранично і внутрішньо подільний. Він складається з одиниць мовної діяльності різного комунікативного статусу, мовленнєво-розумових сил із різними векторами і спрямованістю на адресата/адресатів дискурсу

Адресатом дискурсу може, бути мовна особистість із будь-якою комунікативною роллю (слухач, читач, сторонній слухач, той, що підслуховує і т. д. ), на якого автором дискурсу орієнтований мовний вплив.

Мовленнєво-розумовий простір дискурсу багатомірний. Різнобічна розробка понятійного апарата семіотики стосовно до лінгвістики дозволяє поширити, з урахуванням особливостей мовної діяльності, основні характеристики опису мовного знака на його функціонування в умовах реальної комунікації. До таких характеристик мовного знака відносяться насамперед аспекти опису ставлень, у які він вступає з об'єктами мовної/немовної дійсності; сигматичний, семантичний, прагматичний, синтаксичний [12, 85].

Перший з них виражає зв'язок між мовним знаком і відбиваним в ньому об'єктом навколишнього світу, другий - зв'язок зі своїм значенням, третій - створення і використання мовного знака людьми, четвертий - зв'язок мовного знака з іншими собі подібними. Стосовно до розроблювальної нами моделі мовної діяльності аспекти мовного знака можуть розглядатися в комунікативно-функціональному плані як координати мовновиробництва /комунікативного розгортання/ дискурсу. Сигматична координата - це координата комунікативного розгортання адресантом особистісних змістів з урахуванням співвіднесеності даних змістів із навколишньою дійсністю на засаді власного досвіду пізнавальної діяльності. Такі значення мають характер думки. Семантична координата описує область змістовної інтерпретації знака, що передає стосунки знака і його розумового еквівалента /значення/ і власну сукупність знань про світ через з’ясовану в соціумі систему понять, категорій і т. п. про неї. Прагматична координата зв'язує створення і використання в мовному потоці одиниць мовної діяльності з прогнозованою дією відповідного тексту на адресата і його відповідною мовною/немовною активністю. Нарешті, "синтаксична координата описує сукупний акумулюючий /що нагромаджується/ мовний вплив на адресата послідовності одиниць мовної діяльності в рамках одного дискурсу або мовного акта. " [13, 79].

Комунікативно-функціональний простір дискурсу інтегрує мовновпливові сили чотирьох вищезгаданих координат і описує сукупний мовний вплив на адресат, планований автором дискурсу.

1 2 3 4 5 6 7 8 9