ведмідь - вайлуватості та недоумкуватості, а заєць - боягузства. Проте розподіл цей умовний, може відповідати реальним рисам тварин або ж суперечити правді. Тому при сприйнятті чи вивченні казки важливо враховувати, до епосу якого народу вона належить. Адже відомо, що в казках інших народів, наприклад, тваринами - символами хитрості є пацюк, койот, кролик тощо.

Поетика казок про тварин має ряд визначальних рис. У них, скажімо, широко використовується кумулятивний принцип композиції, як, зокрема, у відомій казочці про курочку-рябу. Поліська традиція зберегла й досі цю казку в її розлогій, майже забутій всіма формі, де епізод з розбитим яйцем неодноразово переповідається одним персонажем іншому, щоразу підкреслюючи і увиразнюючи трагізм зображуваної ситуації. Таким чином, відома всім коротенька казочка побутує у вигляді оповіді, події якої захоплюють все більше й більше коло персонажів.

Значна частина казок про тварин має діалогічну будову. Це дає оповідачам можливість драматизувати оповідь. Майстерні виконавці жестикулюють, змінюють інтонацію і тембр, імітуючи голоси різних тварин, а іноді й співають. Саме такий варіант казки про котика та півника з пісенною вставкою вдалося зафіксувати Лесі Українці.
Наявність пісенних вставок в казках заслуговує особливої уваги, оскільки є рисою архаїчної поетики, а отже свідчить про їхнє давнє походження. Втративши міфологічне й магічне значення, набули естетичної функції, перетворились на вишукану прикрасу казки.

Особливості художнього світу фантастичних казок також значною мірою завдячують рисам міфологічного мислення. Їх герої - звичайні або наділені неприродною силою люди, яким протистоять Баба-яга, змій та інші уявні персонажі, що є персоніфікованим злом. Перемога добра над цим злом є естетичним законом казки

Вона досягається не лише зусиллями героя, але й завдяки чудесній допомозі ззовні - вдячні тварини-помічники виконують за героя непосильні для людини завдання, приходять йому на допомогу в скрутний час. Персонажі казки часто користуються чарівними предметами і засобами: кидають позад себе гребінь чи щітку, аби створити перешкоду і втекти від переслідувача; за допомогою чудесного рушника будують міст через море і т. ін.

Позитивним героєм казки здебільшого виявляється третій син, який спочатку змальований як дурник, не вартий доброго слова. Такий вибір не випадковий - він зумовлений симпатією народу до приниженого та скривдженого, чия перемога в казці завжди пов'язана з торжеством добра над злом.

Міфологічні уявлення, анімістичні та тотемічні вірування, культ померлих та інші риси первісного світогляду, які з плином часу втрачали свою актуальність, поступово ставали джерелом казкової фантастики.                                 

 

 

3. Основні риси дітей в автобіографічних оповіданнях І. Я. Франка

І.    Франко    написав    ряд    оповідань про дітей і для дітей, а також багато захоплюючих казок. Ми зупинимось на розгляді лише оповідань про дітей та про школу. Здебільшого вони мають автобіографічний характер. Перевидаючи збірку «Малий Мирон і інші оповідання» (1903), Франко у передмові писав: «Оповідання, зібрані в цьому томику, в більшій мірі від інших мають автобіогра­фічний характер. Вони показують у загальних нарисах хід виховання сільського хлопчини перед 40—ЗО роками, почи­наючи від перших проблисків власного думання, а кінчаючи найвищими ступнями середньої школи. Матеріалом послу­жили всюди мої особисті спомини, які в оповіданнях «Отець гуморист» та «Гірчичне зерно»   переходять   майже   зовсім у мемуари.   Та хоча  і  в інших