Дитяча література

оповіданнях  цього  томика автобіографічний  елемент   виступає   досить  живо,   то   все-таки не можна, як це чинив пок.    Ом. Огоновський, при­ймати їх без застережень як частини моєї автобіографії, бо в усіх, крім автобіографічного елемента, маються також ви­разні артистичні змагання, що домагалися певного груповання й освітлення автобіографічного матеріалу»  (І, 413). Отже, письменник широко   узагальнював типові явища тодішньої дійсності. Питання народної освіти, навчання і ви­ховання  дітей   у  школі   і  поза   нею   глибоко   хвилювало письменника. В художніх творах і в публіцистичних стат­тях він викривав антинародну реакційну систему навчання й виховання молодого покоління Галичини в умовах подвій­ного  гніту — цісарської монархії і  польської  шляхти.    Бо­ротьбу за народну освіту  революціонер-демократ  Франко поєднував з боротьбою проти   соціального   і національного гніту. Він   підкреслював,   що   освіта   для   трудящих стане —доступною лише при   справедливому,   без   експлуататорів, суспільному ладові. Освіта в умовах Австро-Угорської імпе­рії була перетворена в знаряддя гноблення трудового на­роду. Тогочасна школа, як писав Франко, не ставила своїм завданням «образувати народ. По кількалітній науці вихо­дять наші діти з тих шкіл такими ж темними, як і були, або, що гірше, виходять з защепленою в серці погордою до всього, що своє».

У своїх автобіографічних оповіданнях-спогадах Франко реалістично відобразив антинародну політику в системі навчання й виховання в цісарській школі, яка калічила дитячі душі, створив хвилюючі образи своїх юних героїв. У кількох оповіданнях автор змалював образи дітей, які через бідність не змогли здобути освіти. Ось малий Мирон (в односменному оповіданні «Малий Мирон» (1879), що виявляє великий інтерес до всього навколишнього світу. Йому лише п'ять років, але він дивує читача своєю допитливістю. Дитина хоче знати про сонце, що світить з неба, про відображення у воді всього, що її оточує. Дитина хоче знати, яким чином люди бачать, чують, а у відповідь неосвічені батьки і сусіди тільки докоряють: хлопець—дурень, «туман вісімнадцятий», він думає не так, як люди. Малий Мирон любить зелені луки, устелені квітами, милується рибами, цікавиться їх життям. Він краще від сусідських старших хлопчиків уміє рахувати

Але «який цвіт розі­в'ється з того пупінка?» — з сумом запитує автор.

Неможливо було в Галичині убогій дитині здобути освіту. Кращі таланти гинули у бідній селянській хаті. Батьки дбали про те, щоб здобути шматок хліба для дітей, а не про їх освіту. А коли батьки могли «потягнутися з останнього, щоб своїй дитині створити очі у світ», дитина здобуде освіту, «. . . перейметься правдами науки і забажає перевести їх у життя. І стане малий Мирон гарячим пропо­відником тих правд, понесе їх між темних і пригноблених, під рідні сільські стріхи. . . ». Але й тоді сумна доля людини, бо її чекають «стіни тюремні, і всякі нори муки та насилля людей над людьми, а скінчить тим, що або згине десь у бід­ності, самоті та опущенню на якімось піддашшю, або з тю­ремних стін винесе зароди смертельної недуги, котра перед часом зажене його в могилу. . . ».

Щоб зламати волю трудящих до визвольної боротьби, австрійські власті і польська шляхта не допускали україн­ської молоді до освіти. А тим, хто потрапляв до школи, доводилось відчути на собі весь тягар тієї системи освіти, яка робила з дітей покручів. «Наше виховання та освіта чи не є се млинок, в котрий кладуть здорових дітей,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14