Дитяча література
У своїх автобіографічних оповіданнях-спогадах Франко реалістично відобразив антинародну політику в системі навчання й виховання в цісарській школі, яка калічила дитячі душі, створив хвилюючі образи своїх юних героїв. У кількох оповіданнях автор змалював образи дітей, які через бідність не змогли здобути освіти. Ось малий Мирон (в односменному оповіданні «Малий Мирон» (1879), що виявляє великий інтерес до всього навколишнього світу. Йому лише п'ять років, але він дивує читача своєю допитливістю. Дитина хоче знати про сонце, що світить з неба, про відображення у воді всього, що її оточує. Дитина хоче знати, яким чином люди бачать, чують, а у відповідь неосвічені батьки і сусіди тільки докоряють: хлопець—дурень, «туман вісімнадцятий», він думає не так, як люди. Малий Мирон любить зелені луки, устелені квітами, милується рибами, цікавиться їх життям. Він краще від сусідських старших хлопчиків уміє рахувати
Неможливо було в Галичині убогій дитині здобути освіту. Кращі таланти гинули у бідній селянській хаті. Батьки дбали про те, щоб здобути шматок хліба для дітей, а не про їх освіту. А коли батьки могли «потягнутися з останнього, щоб своїй дитині створити очі у світ», дитина здобуде освіту, «. . . перейметься правдами науки і забажає перевести їх у життя. І стане малий Мирон гарячим проповідником тих правд, понесе їх між темних і пригноблених, під рідні сільські стріхи. . . ». Але й тоді сумна доля людини, бо її чекають «стіни тюремні, і всякі нори муки та насилля людей над людьми, а скінчить тим, що або згине десь у бідності, самоті та опущенню на якімось піддашшю, або з тюремних стін винесе зароди смертельної недуги, котра перед часом зажене його в могилу. . . ».
Щоб зламати волю трудящих до визвольної боротьби, австрійські власті і польська шляхта не допускали української молоді до освіти. А тим, хто потрапляв до школи, доводилось відчути на собі весь тягар тієї системи освіти, яка робила з дітей покручів. «Наше виховання та освіта чи не є се млинок, в котрий кладуть здорових дітей,