Дитяча література

а ви­ймають покалічених дітей?» — писав Франко.

Так і не вибратись трудящому з цісарського «царства тьми». Воно поглинало як неосвічених, так і тих, хто спро­мігся оволодіти правдою науки.

В оповіданні  «Олiвець» (1879) письменник змалював страшну і хвилюючу картину знущань учителя з своєї жертви, беззахисного школяра, показав благородство душі хлопчика.

Розповідь ведеться від першої особи, в якій неважко пізнати Франка. Зимового ранку оповідач біля школи зна­йшов невеличкого олівця. Ця знахідка великою радістю була для бідного хлопчика, йому й на думку не спало, що олівця міг загубити якийсь школяр. «Котрий тут у нас школяр губить олівці! То мусив бог зна якийсь незнайомий пан приїздити до професора,— ну, певно, то він якимось дивним способом загубив той оловець». Недовго довелось радіти хлопцеві з своєї знахідки. На третій годині була «страшна наука» — арифметика. П'яний кат-учитель, поба­чивши, що Степан Леськів не пише цифр, розлютувався, «. . . вхопив Степана за волосся, перевернув його на крісло і почав щосили швякати різкою. Степан закричав з болю, але крик, бачиться, тільки дужче дразнив оп'янілого профе­сора». Учитель, катуючи хлопця, приказував: «Аби ти знав на другий раз, як олівці губити!» Осатанілий учитель не переставав сікти тіло дитини різкою j «. . . кождий її свист, кождий ляск на грубу полотняну сорочку Степана стрясав і здавлював тридцять дитинячих серць у класі, витискав новий крик болю і розпуки з груді Степана»

Батько Степанів був бідний селянин. Він не міг забути великої шкоди. — втрати олівця; за це і від нього дісталось хлопцеві.

Вражений чужим горем, Франко і через шістнадцять років не міг забути про нелюдську жорстоку розправу над селянською дитиною.

Франко різко засуджував фізичне покарання дітей, вва­жаючи, що воно не тільки затуманювало голови, а й вихо­вувало сліпу покору, невпевненість і боязливість. У цьому оповіданні, як і в цілому ряді інших, письменник виявляє гуманність і співчуття до дітей і різкий осуд тодішньої системи освіти.

Оповідання «Оловець» ще й досі не втратило свого виховного значення. Кожний юнак, прочитавши його, зро­бить для себе висновок про потребу щирої дружби й лю­бові до товариша, побачить чуле серце великого письмен­ника до дітей.

В оповіданні «Schönschreiben» (1879) Франко описує своє навчання в другому класі нормальної школи отців василіян у Дрогобичі. Він змальовує страшну картину на­вчання і виховання дітей у школі, де вчителями були отці, «а тільки для науки писання вони наняли собі світського чоловіка, когось бувшого економа чи наставника, пана Валька». «Красне писання» було для дітей найбільшою мукою. Вони при одній лише згадці, що має прийти їх учи­тель, тремтіли.

Залякані, пригнічені діти втрачають рівновагу, не тям­лять, що діють, з жахом вислуховуючи крики катованих своїх товаришів, очікуючи своєї черги бути покараними. Малий Мирон, який вперше прийшов до школи, став жерт­вою жорстокого учителя-економа. Відчувши біля себе учи­теля, Мирон незграбно взяв перо в руки «і поволік по папері, мов тура за роги». Валько ударив кулаком дитину в обличчя. Скривавлений хлопець знепритомнів і повалився на підлогу. Валько почав побоюватись за свій вчинок, але, довідавшись, що жертва — син нагуєвицького селянина, заспокоївся: він знав, що «можна його бити і зобиджати, як хочеш, ніхто за хлопським сином не впімнеться».

Так і сталось,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14